БОЙЧУК Михайло Львович

Український живописець

Народився 30 жовтня 1882 р. у с. Романівка на Тернопільщині у селянській родині. Художню освіту здобув у Віденській (1899), Краківській та Мюнхенській академіях мистецтв (1906—1907). Брав участь у художньому житті Парижа (1908—1911). Маючи добру академічну підготовку й засвоївши досвід майстрів європейського модерну, художник у пошуках власного шляху захопився пластичними можливостями та живописними принципами візантійського і давньоруського мистецтва, прагнучи віднайти в них витоки нового монументального мистецтва перших десятиліть XX ст. у творчості визначних майстрів Європи. Навколо нього гуртуються учні та послідовники (М. Касперович, С. Налипінська, 3. Сегно, О. Шрамм та ін.). Ця група увійшла в історію під назвою «бойчуківці». Вперше вони експонували свої роботи 1910 р. на виставці «Салону незалежних». Новий напрям привернув увагу критиків і митців.

Успіх у «Салоні незалежних» засвідчив появу в українському мистецтві нового яскравого явища. Певний час М. Бойчук перебував в Італії, де глибоко вивчав творчість Джотто та його сучасників, опановував у майстернях реставраторів складну напівзабуту техніку фрескового живопису.

З поверненням до Львова працював реставратором і співробітником Національного музею, де стараннями А. Шептицького та І. Свєнціцького формувалася колекція українського стародавнього та сучасного мистецтва. Разом зі своїм учнем М. Касперовичем майстер здійснив розпис у капелі художньої школи (на жаль, він не зберігся, як і більшість наступних монументальних робіт митця). У Львові М. Бойчук створив кілька малюнків і живописних творів-ескізів, дбайливо збережених Н. Музикою і переданих нею музеям Львова і Києва. Ці твори дають нам можливість скласти уявлення про рівень майстерності художника.

Атмосфера художнього життя у Львові не задовольняла митця, тому він охоче відгукнувся на пропозицію виконати реставраційні роботи в церкві XVIII ст. в с. Лемеші на Чернігівщині. Водночас М. Бойчуку випала нагода ознайомитися з пам’ятниками давньоруського мистецтва в Києві, Новгороді, Москві.

Події першої світової війни позначилися на долі художника: як підданого Австро-Угорської імперії його було вислано до Уральська, згодом — до Арзамаса. Лише після Лютневої революції 1917 р. М. Бойчук зміг повернутися до Києва, де став одним із засновників Української академії мистецтв, очолив монументальну майстерню. З 1924 р. — професор Київського художнього інституту. Це був період плідної, інтенсивної праці. Художник виховав нове покоління «бойчуківців» (Т. Бойчук, К. Гвоздик, А. Іванова, С. Колос, О. Мизін, О. Павленко, М. Рокицький, І. Падалка, В. Сідляр). Разом із групою учнів виконав кілька великих розписів: Луцькі казарми в Києві (1919), санаторій ім. ВУЦВК в Одесі (1928, збереглися фрагменти), театр у Харкові (1933—1935); а також низку графічних робіт — ілюстрації, плакати тощо.

М. Бойчук плідно працював з Л. Курбасом, виконав художнє оформлення для кількох вистав його театру.

Не обминули майстра і його учнів сталінські репресії 30-х років. 1937 р. М. Бойчука було заарештовано за звинуваченням у «буржуазному націоналізмі».

Датою загибелі художника вважають 13 липня 1939 р. Місце поховання невідоме.