БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович

Український патофізіолог, державний діяч

Народився 24травня 1881 р. в Києві. У 1906 р. закінчив медичний факультет Новоросійського (Одеського) університету.

Після навчання залишився працювати в університеті. У 1906— 1911 рр. — асистент, приват-доцент кафедри загальної патології. З 1911 р. — професор Саратовського університету. З 1917 р.— член комісії з боротьби з висипним тифом.

У 1925—1931 рр. О. Богомолець очолював кафедру патологічної фізіології Другого Московського університету. Згодом повернувся до Києва, де заснував Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР, У1953 р. ці установи було об’єднано в Інститут фізіології АН УРСР ім. О. Богомольця.

Написав і опублікував багато наукових праць з проблем фізіології та патології системи сполучної тканини, ендокринології, імунітету та алергії, порушення обміну речовин, раку, патології кровообігу, патогенезу, шоку, старіння організму, радіобіології тощо.

Велику увагу приділяв боротьбі за довголіття. Вважав, що соціальні й економічні умови в боротьбі за продовження життя людини відіграють важливе значення.

Першим із вітчизняних учених розпочав перебудову патологічної фізіології на сучасних засадах. Створив у Києві школу патофізіологів. З 1929 р. — академік, з 1930 р. — президент АН УРСР, з 1944 р. — академік АМН СРСР, з 1932 р. — академік, з 1942 — віце-президент АН СРСР, заслужений діяч науки.

1941 р. був удостоєний Державної премії СРСР.

Помер 19 липня 1946 р.