ФЕДЕНКО Опанас Васильович

Український історик, громадський і політичний діяч, публіцист

Народився 13 грудня 1893 р. в с. Веселі Терни на Катеринославщині. Закінчив історико-філологічний інститут у Петербурзі. У 1917—1918 рр. — активний учасник національно-визвольних змагань. З серпня 1917 р. його було обрано до Української Центральної ради. Брав участь у першому зимовому поході армії УНР. Редактор періодичних видань («Наше слово», «Голос робітника», «Наша справа»). З початку 1919 р. — член ЦК УСДРП, співредактор «Робітничої газети», делегат Трудового конгресу. В 1921 р. емігрував до Праги, пізніше проживав у Мюнхені. Працював доцентом, згодом професором української історії в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (1926) і в Українському вільному університеті у Празі (1934).

Викладацьку і наукову роботу в галузі історії О. Феденко поєднував з активною громадською і політичною діяльністю.

Обстоював право України на державність. 1933 р. від імені УСДРП (разом з І. П. Мазепою) підписав протест-відозву до соціалістичних партій і робітничих організацій усіх країн у зв’язку зі штучним голодом, влаштованим в Україні більшовицькою владою. В 1950—1967 рр. брав активну участь у діяльності Української національної ради — передпарламенту державного центру УНР в екзилі. Проте головною сферою закордонної діяльності була історична наука. Об’єктом наукового інтересу вченого є Україна, її минуле й сучасне. Серед його численних праць — «З дипломатичної діяльності Данила Грека» (1929), «Михайло Драгоманов і Жан-Жак Прудон» (1930), «Політичні плани Я. Коменського та Україна» (1932), «Український громадський рух у XX ст.» (1934), «Історія соціалістичної та політичної боротьби в Україні» (1935), «Українське національне відродження в XX ст.» (1936), «Україна, її боротьба за свободу» (англійською мовою, 1951), «Ісаак Мазепа, борець за волю України» (1954), «Україна в XX ст.» (1959), «Соціалізм у минулому і сучасному» (1968) та ін.

В українській радянській історіографії праці О. Феденка згадувалися тільки як «джерело фальсифікації» та «злобні інсинуації».

Автор багатьох публіцистичних статей на політичні теми, історичних повістей за часів козаччини: «Гомоніла Україна» (1942), «Гетьманів кум» (1993), «Несмертельная слава» (1953, під псевдонімом В. Тирса).

Помер 10 вересня 1981 р., похований у Мюнхені.