БАРВІНСЬКИЙ Василь Олександрович

Український композитор, піаніст, музикознавець, педагог

Народився 20 лютого 1888 р. у Тернополі в сім’ї громадського діяча, члена австрійського парламенту О. Барвінського. Музиці вчився у Львівській музичній школі К. Микулі у М. Яшек-Солтисової, В. Квасницького, П. Бернацької (1895— 1905) та Львівській консерваторії у В. Курца (1905—1906). Загальну освіту здобув у Львівському університеті (юридичний факультет), Карловому університеті в Празі (філософський факультет). У Празі закінчив консерваторію по класу фортепіано у І. Гольфельда (1911), по композиції — у В. Новака (1914). В 1913 р. організував в Празі концерт української народної пісні, дав перший авторський концерт. У 1915—1939 рр. — викладач і директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, в 1939— 1941 і 1944—1948 рр. — директор і професор по класах фортепіано та композиції Львівської консерваторії, голова Львівського організаторського комітету Спілки композиторів України.

У 20-х роках багато концертував у Західній Україні разом з Г. Крушельницьким, М. Менцинським, О. Любич-Парахоняк, Р. Любецьким; давав власні концерти у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

У 1941—1944 рр. очолював Державну музичну школу у Львові. Репресований 1948 р. на 10 років таборів. Вийшовши звідти зламаним фізично і духовно, знову викладав у Львові.

Один із активних провідників музичного життя в Україні, член редколегії журналу «Українська музика». Написав перші камерно-інструментальні твори у Західній Україні. Найголовнішою у композиторській творчості вважав народну основу української пісенності, музичного фольклору, багатоголосся, створивши на цьому мистецькому ґрунті своєрідний поліфонічний стиль.

Автор кантат «Заповіт» (на слова Т. Шевченка, 1917), «Наша пісня, наша туга» (на слова С. Черкасенка, 1933), «Пісня про Вітчизну» (на слова М. Рильського, 1940); симфонічних творів — «Українська рапсодія» (1911) і «Ноктюрн» (1933), увертюри-поеми (1930), п’єси «Наше сонечко», романсу «Вечори в хаті» (1910), фортепіанних секстету (1915), квінтету (1953—1963), двох струнних квартетів (1916,1933), «Української сюїти», «Варіацій» (1910), двох фортепіанних тріо (1910—1911); інструментальних творів (для фортепіано, скрипки, віолончелі), солоспівів, обробок народних пісень.

Доктор мистецтвознавства з 1940 р., почесний доктор Українського університету в Празі з 1938 р.

Автор низки статей з історії української музики, про композиторів С. Людкевича, М. Лисенка, В. Косенка та ін.

Помер 9 червня 1963 р. у Львові.