БАРАНОВИЧ Лазар (світське ім’я — Лука)

Церковний, ПОЛІТИЧНИЙ і культурно-освітній діяч, письменник

Народився близько 1615 р., за іншими відомостями — 1620 р. в Білорусії в заможній родині. Навчався у братській школі в Києві. Для продовження освіти був посланий Петром Могилою до єзуїтських шкіл Вільна й Каліша. З 1642 р. працював викладачем граматики, згодом професором поетики, риторики, філософії Києво-Могилянської колегії (з 1650 р. її ректором). На посаді ректора перебував лише рік, але значно підніс авторитет колегії, допомагав їй коштами. Опікувався діяльністю Києво Могилянського колегіуму, Чернігівською школою, яку облаштував на його зразок. З 1657 р. — єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, з 1616 р. — архієпископ і водночас упродовж 20 років — місцеблюститель Київської митрополичої кафедри.

Перебував у центрі політичного і літературного життя України другої половини XVII ст. Був прихильником возз’єднання України з Росією. Його політичний ідеал — союз Росії, Польщі та України. Полемізуючи з католицькими та уніатськими богословами, виступав за толерантне співіснування православ’я, католицизму й унії.

Був одним із найвідоміших письменників і проповідників другої половини XVII ст. Вважав, що література не менше сприяє самоутвердженню нації, ніж козацька зброя. У творчості Л. Барановича відобразилися політичні, релігійні і соціальні проблеми. їй притаманні людяність, любов до життя, патріотизм.

Творча спадщина Л. Барановича — це проповіді, полемічно-богословські трактати, вірші, листи тощо. А, Баранович та його учні започаткували новий напрям в оформленні книжок, названий згодом бароко.

У 1674 р. заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, у 1679 р. переніс її до Чернігова, де за його життя було видано понад 50 книжок церковнослов’янською, польською й латинською мовами. Л. Баранович об’єднав навколо себе діячів

Києво-Чернігівського культурного осередку. Його проповіді були надруковані у збірниках «Меч духовный» (1666), «Трубы словес проповідньїх» (1674).

У відповідь на антиправославну книгу єзуїта П. Бойми «Стара міра нової віри» (1668) написав польською мовою політичний трактат «Нова міра старої віри» (1676), в якому піддав критиці католицькі догмати, виступив на захист православ’я.

Проза тут подекуди доповнена віршами, автор вживає порівняння, римовані дотепи, прислів’я й приказки тощо.

Більша частина творчої спадщини Л. Барановича — поль-ськомовні вірші, зібрані у книжках: «Аполлон Християнський» (1670), «Лютня Аполлонова» (1671), «Книга смерті» (1676), «І вінок матері Божої», «П’ять нот» (обидві 1680) та ін. Його поезія позначена бароковим консентизмом, насичена біблійними цитатами, порівняннями, символами й алегоріями. Вірші нерідко мають римовані заголовки, розмаїту строфіку. їм властиве філософсько-моралізаторське і громадське спрямування. Помер 3 вересня 1693 р. у Чернігові.