АНТОНОВИЧ Дмитро Володимирович

Український громадсько-політичний діяч, історик

Народився в 1877 р. у Києві. Син відомого українського історика В. Антоновича. Закінчив Харківський університет. Був одним із засновників і лідерів Революційної української партії (1900—1905 рр.), редактором її видань «Гасло» і «Селянин». З 1905 р. — один із керівників Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). З 1912 р. викладав історію у Київській школі мистецтв.

У 1917 р. Д. Антонович був обраний товаришем голови Київської міської думи, членом Центральної ради і водночас працював редактором органу УСДРП «Робітнича газета» і партійного часопису для селян «Воля». В 1918 р. очолював Міністерство морських справ в уряді В. Голубовича. За часів Директорії був міністром мистецтв (у кабінеті В. Чехівського), а потім — головою дипломатичної місії Української Народної Республіки в Італії.

Після падіння Директорії залишився в еміграції, де активно і Плідно займався науковою і викладацькою роботою. Упродовж багатьох років читав лекції з історії українського мистецтва в Українському вільному університеті у Празі, у 1928— 1930 та 1937—1938 рр. був ректором цього першого з українських вищих навчальних закладів за кордоном. Д. Антонович часто виступав на міжнародних наукових конгресах, був енергійним організатором культурного і наукового життя української еміграції, зокрема президентом Українського історико-філоло-гічного товариства у Празі, директором створеного там же Музею визвольної боротьби України.

Його монографії «Українське мистецтво» (Прага, 1923) і «Триста років українського театру» (Прага, 1925) стали вагомим внеском у дослідження історії українського мистецтва, передусім архітектури і театру. Оригінальними є дві розвідки вченого про розвиток форм української дерев’яної церкви, видані у «Працях Українського історико-філологічного товариства» (Прага, 1926, т. 1). Низку цікавих статей ученого (про передхристиянську релігію українців, українську скульптуру, малярство, гравюру, орнамент, музику тощо) вміщено у підготовленій за його редакцією книзі «Українська культура» (Подебради, 1940; 2-ге вид. — К., 1993).

Як і інші емігранти, Д. Антонович мріяв про повернення на рідну землю, проте його сподівання не справдились. Після зайняття 1945 р. Праги радянськими військами, будучи тяжко хворим, він зрозумів, що «повернення було можливе лише до Сибіру».

Помер 12 жовтня 1945 р. у Празі.