ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович (справжнє прізвище Охріменко)

Український державний і політичний діяч, літературознавець

Народився 19 жовтня 1876 р. в с. Пальчик на Київщині (нині Звенигородського району Черкаської області) в родині священика. Навчався в Уманській духовній школі та в Київській духовній семінарії. Проте, оскільки духовна кар’єра його не приваблювала, він продовжив освіту на юридичному факультеті Київського університету, який закінчив у 1901 р. З 1919 р. — академік ВУАН.

Ще в семінарії він зацікавився українською літературою, що в той час зазнавала всіляких переслідувань з боку царизму.

Літературну діяльність розпочав з белетристики (перші твори були опубліковані 1895 р. у «Дзвінку»), однак справою його життя стала літературна критика та історія письменства.

Наприкінці XIX ст. О Єфремов був постійним автором «Записок Наукового товариства імені Шевченка» і «Літературно-наукового вісника», де публікував літературознавчі праці та рецензії. З 1896 р. став одним із засновників видавництва «Вік», метою якого була пропаганда української літератури. У 1907— 1914 рр. вийшли друком його фундаментальні монографії про творчість Марка Вовчка, І. Франка, Т. Шевченка, багато статей, нотаток, рецензій. Працею, що зробила ім’я вченого відомим не тільки в Україні, а й за ЇЇ межами, стала «Історія українського письменства» (1911), що зберегла своє наукове значення донині.

Водночас формувалися політичні погляди С Єфремова. В юнацькі роки зазнав впливу народницьких ідей. Під час революції 1905—1907 рр. став членом Української радикальної партії. Брав участь у різних політичних акціях, за що потрапив до Лук’янівської в’язниці. Після поразки революції 1905—1907 рр. став одним з ініціаторів утворення «Товариства українських поступовців» (ТУП) кадетського напряму, працював у Селянській спілці першої формації (1905), в Українській партії соціалістів-федералістів. Проте головною в його діяльності була наука.

До активної політичної діяльності знову прилучився після повалення царизму. Обіймав в уряді Центральної ради посади заступника голови і генерального секретаря міжнаціональних справ. Після встановлення радянської влади повністю відійшов від політики і повернувся до наукової роботи. До середини 20-х років написав понад 3 тис. наукових праць. Як академік (з 1919) головну увагу приділяв діяльності Всеукраїнської академії наук, з 1922 р. був її віце-президентом.

Однак за минулу політичну діяльність С. Єфремова зробили головним обвинуваченим на сфабрикованому ДПУ процесі вигаданої Спілки визволення України, що відбувся у березні — квітні 1930 р. в Харкові. Найвищу міру покарання йому замінили 10-річною каторгою. 7 років відбув у Ярославському політ-ізоляторі, а 1937 р. його було переведено у Владимирський політ-ізолятор, де, очевидно, й закінчилося його життя. Реабілітований 1989 р.