ІВАНОВ Іван Іванович

Російський та український літературознавець, історик

Народився 22 вересня 1862 р. У 1886 р. закінчив історико-філологічний факультет Московського університету і був залишений на кафедрі загальної історії.

Студентська робота «Гамлет и его толкователи в английской и немецкой литературах» була початком його дослідницької праці з вивчення творчості Шекспіра. Друга праця «Нравственное учение столпов» стала поштовхом до вивчення філософії XVIII ст.

Викладав історію і російську літературу в приватних гімназіях, згодом у Московській громаді вихователів і вчителів, на Московських педагогічних курсах. З 1893 по 1905 р. був членом Московського театрально-літературного комітету, в 1905 р. обраний його головою.

У 1889 р. І. Іванов став членом редакційної колегії журналу «Артист». Тут, а також у журналі «Литературное обозрение», газеті «Русские ведомости» вів театральний і літературний відділи. В журналах «Русская мысль», «Мир божий» було опубліковано велику кількість оглядових статей про розвиток театру («Афінський театр», «Вопрос о театре в XVIII в.», «Французький театр за останні 20 років»), драматургію М. Лєрмонтова, О. Островського, Л. Толстого, А. Чехова, У. Шекспіра, Ф. Шиллера, Ж.-Б. Мольера, Г. Ібсена, М. Метерлінка та ін. І. Іванов співробітничав у журналах «Воспитание», «Педагогический листок», «Детское чтение», «Всходы». У різних виданнях надрукував понад 300 статей.

Кілька статей він присвятив Т. Шевченкові («Памяти Шевченко», 1891; «Шевченко в кругу народных поэтов», 1897). І. Іванов — автор кількох книжок.

З 1890 р. почав читати публічні лекції, частина з яких увійшла до збірки «Нова культурна сила». У 90-х роках брав активну участь у засіданнях Товариства аматорів російської словесності. Як приват-доцент читав лекції з історії культури XVIII—XIX ст.

У1895 р. І. Іванов захистив магістерську дисертацію «Політична роль французького театру у зв’язку з філософією XVIII ст.», згодом докторську «Сен-Симон і сенсімонізм». З 1901 р. — професор історії в Новоросійському університеті (Одеса). З 1905 р. викладав на Одеських жіночих курсах. У 1907 р. призначений ректором Ніжинського історико-філологічного інституту.

Велику увагу приділяв дослідженню творчості М. Гоголя («Гоголь у слов’ян», 1889; «Памяти великого нежинца», 1900; «Гоголь как человек и писатель», 1902; «Гоголь», 1902).

З 1913 по 1917 р. — професор Московського університету. Досліджував творчість І. Тургенєва, вів полеміку щодо спадщини Д. Писарева, М. Чернишевського.

Автор праць «Люди и факты западной культуры», «История русской критики» (обидві 1898), «Император Александр И» (1899). Видав книжки про О. Пушкіна (1899), Шекспіра (1905), Шиллера (1903).

Спадщина І. Іванова велика й багатопланова. Вона охоплює не тільки праці з історії літератури й театру, а й із загальної історії, філософії, народної освіти. Вчений був прихильником культурно-історичної школи. Найкращі його праці й нині становлять певний інтерес для літературознавців та істориків.

Помер 1929 р. у Москві.