УДОВИЧЕНКО Олександр Іванович

Український військовий і громадсько-політичний діяч

Народився 20 лютого 1887 p. у Харкові. Закінчивши 1908 р. Воєнно-топографічну школу в ранзі підпоручика, служив у царській армії, брав участь у першій світовій війні, нагороджений золотою зброєю. Після закінчення у 1916 р. Миколаївської воєнної академії у Петербурзі — начальник штабу 26-ї дивізії III Кавказького корпусу, активний учасник українізації його частин. З жовтня 1917 р. — військовий радник С. Петлюри, один із засновників Гайдамацького Коша Слобідської України, а з січня 1918 р. — начальник його штабу. З квітня 1918 р. О. Удовиченко активно працював у Генеральному штабі гетьманської Української держави, був підвищений до рангу полковника. З листопада 1918 р. по березень 1919 р. О. Удовиченко обіймав посаду генерал-квартирмейстера Пів-денно-Західного фронту, координував військові дії Української Галицької і Наддніпрянської армій. Улітку 1919 р. відзначився як командир III Залізничної стрілецької дивізії Армії УНР. У грудні того самого року він потрапив у полон до денікінців, однак утік до Могилева-Подільського, де відновив III Залізничну дивізію і командував нею аж до відходу Армії УНР за Збруч.

У польських таборах інтернованих українських військових генерал-хорунжий О. Удовиченко працював генерал-інспектором Армії УНР.

У 1924 р. О. Удовиченко переїхав до Франції, де з 1927 р. і до кінця життя очолював Товариство вояків Армії УНР, був міністром військових справ і віце-президентом державного центру УНР в екзилі.

О. Удовиченко залишив чимало мемуарних творів, які є цінним джерелом з історії формування українських військ у буремні пореволюційні роки, їх участі в захисті незалежності Української держави. Найвідоміші з них: «Україна у війні за державність» (Вінніпег, 1954) і «Третя Залізна дивізія» (Нью-Йорк, 1971).

Помер 19 квітня 1975 р. у м. Ментенон у Франції.