ТИЧИНА Павло Григорович

Український пост, державний і громадський діяч

Народився 27 січня 1891 р. в с. Піски (нині Бобровицького району Чернігівської області) в багатодітній родині сільського дяка. З дитинства був змушений заробляти собі на хліб, співаючи в церковному хорі. Навчався в бурсі, а потім — у Чернігівській духовній семінарії. Саме тут вирішилася його подальша доля: один із викладачів семінарії — художник і поет М. Жук познайомив здібного учня з М. Коцюбинським. П. Тичина став відвідувати його «суботи», на які збиралися поети-початківці з Чернігова і навколишніх населених пунктів.

Навесні 1913 р. П. Тичина керував збірним хором, який співав над домовиною великого письменника.

У 1913—1917 рр. навчався в Київському комерційному інституті і водночас працював у редакціях різних газет і журналів, помічником хормейстера в театрі М. Садовського.

Друкуватися почав з 1912 р. у журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата».

Уже перша збірка «Сонячні кларнети» (1918) засвідчила неабиякий талант її автора. Вірші цієї збірки вирізняються тонкою музичністю, багатством ритмомелодики, поєднанням засобів новітньої поезії з українською народнопісенною традицією. 1920 р. виходять збірки «Плуг» та «Замість сонетів і октав».

У 1923 р. поет переїхав до тодішньої столиці України Харкова. Був співредактором журналу «Червоний шлях». У 1923— 1925 рр. належав до літературної організації «Гарт», а трохи пізніше — до ВАПЛІТЕ. 1924 р. вийшла збірка «Вітер з України», що стала визначною подією в літературному житті.

Звичайно, у багатьох своїх творах («Партія веде», 1934; «Чуття єдиної родини», 1938; «Сталь і ніжність», 1941; «Зростай, пречудовий світе», 1961 тощо) поет віддав данину часові, проте це ніскільки не применшує його таланту. В історію української літератури він увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості українського вірша.

Багато творів П. Тичини покладено на музику. Його перу належить 15 поем, зокрема поема-симфонія «Сковорода», 1971.

П. Тичина відомий також як громадський і державний діяч. У 1935 р. був учасником Міжнародного антифашистського конгресу письменників на захист культури у Парижі. У повоєнні роки очолював Міністерство освіти УРСР, багато сил віддав відбудові зруйнованих шкіл, налагодженню випуску підручників.

Залишив велику спадщину як перекладач (перекладав твори О. Пушкіна, О. Блока, Є. Баратинського, Я. Коласа, Я. Купали, І. Чавчавадзе, А. Церетелі, С. Неріс, епос «Давид Сасунський» та ін.). Автор наукових праць з літературознавства, мовознавства, теорії музики. До кінця життя очолював Комісію Спілки письменників України з роботи з молодими літераторами, благословивши на творчий шлях багатьох українських поетів.

Академік АН УРСР з 1929.

Помер 16 вересня 1967 р. у Києві.