спустошив скарбницю "боротьбою за тверезість", а у другій половині свого правління здійснив крутий поворот до ринковій економіці з відходом держави від контролю і відповідальності за цей процес. Після розвалу Союзу ми просто покотилися по похилій площині" - вважає Шаккум. Характеризуючи курс соціально-економічних реформ, що проводяться Горбачевим, Шаккум відмічає відсутність

якої-небудь "осмисленої і ясної моделі суспільства, яке ми мали намір побудувати". На все був один відповідь - ринкова економіка. Що це таке у нас в Росії - ніхто досі глуздом не може відповісти, -

затверджує політолога. "Не зумівши побудувати ринкової економіки, ми втратили контроль над тією, що мали. За реформу ми повинні були заплатити певну ціну. Питання було в ціні і швидкості реформ: чим повільніше і обдуманіше, тим дешевше. Треба було розуміти, з

чим ми можемо дозволити собі розлучитися. Ну, наприклад: ми створили військово-промисловий потенціал, який дозволив нам перемогти у другій світовій війні і встановити контроль над всією Східною Європою і Південно-Східною Азією. Це чого-небудь стоїть? І все це, завойоване мільйонами життів, оплачене мільярдами доларів, ми бездарно віддали просто так, зробивши якісь бездумні кроки доброї волі. Так тільки малу частину цього свого впливу ми могли б обміняти на зобов'язання Заходу здійснити великі інвестиції в нашу економіку. У Східну Німеччину ФРН вклала зараз вже трильйон дойчмарок. А ми мали намір реформувати державу, що займала шосту частину суші, на подачки Міжнародного валютного фонду?! І все ці шарахання, виняткова непослідовність, постійні кадрові проблеми. Це в кінці кінців привело до серпневого путчу", - укладає Мартін Шаккум. Іншу оцінку діяльності екс-президента СРСР дає експерт Горбачев-Фонду, доктор філософських наукВалентин Товстих в газеті "Повік" от13 травня 1996 р. "Я не думаю, що Горбачев добре знав і відчував країну, якої він захотів "дати свободу". Він це зробив, як точно і лаконічно сказав один мій знайомий, "знявши з країни намордник" (я б додав -і нашийник), - "пише Товстих. На його думку, в цьому і укладена "безперечна і велика заслуга Горбачева, яку тепер багато хто приймає як щось повинне, використовуючи вельми дивну формулу визнання - "так,звичайно, але"". "Горбачев допустив багато прорахунків і помилок, - визнає експерт. - Але постраждав він не тому, що помилявся, а передусім від наївної віри в те, що його співгромадяни більш усього бажають свободи і готові нею з розумом і глуздом розпорядитися. Він не врахував того, що в Росії здавна свободу розуміють і тлумачать як "волю", тобто свободу без відповідальність кожного за прийняте рішення і зроблений вибір. У Росії свободу здавна "дають" зверху, а не "добувають" знизу, сподіваються не на себе, а на "доброго царя" або "президента-гаранта", здатного наведеш порядок (наприклад, в одночасье знайти незвістка гроші, що звідки взялися, щоб виплатити місяцями зарплату, що невиплачується ). Тут легко беруть на віру слова вождів, що "жити стало краще, жити стало веселіше" або що "до осені стане краще, а не трапиться цього - ляжу на рейки". Готовність маси і еліт до того, щоб ними маніпулювали – їх інтересами, надіями, думками, - найвища". 5 червня 1996 р. в московській газеті "Капітал" була опублікована стаття "Перші особи", в якій зіставлені думки про хід передвиборної кампанії провідних російських фахівців в області створення іміджу. Сильно розходяться думки про імідж Михайла Горбачева. Наступну оцінку дає екс-президенту СРСР Олександр Попів, керівник Московського центра політичної реклами: "Дивна невідповідність зовнішнього образу поставленій задачі. Зовнішній вигляд нагадує минулу епоху, що так складно сприймається сьогодні. Катастрофічно невиразна і малозмістовна мова, вже декілька років що є предметом насмішок, доповнюється страшною для кандидата плямою невдахи". Однак деякі експерти вважають, що при яскраво вираженому ставропольскім акценті , Михайло Горбачев чудово володіє мистецтвом дипломатичної розмови. Зокрема, на думку Олени Російської, имиджмейкера Михайла Горбачева і експерта PR-агентства "Михайлов і партнери", екс-президент СРСР - єдиний з наших сьогоднішніх політиків, хто відповідає "високому стандарту політика міжнародного класу" і володіє королівською якістю - самоіронією. Крім того, - вважає експерт, - "у нього стрімка хода, він носить костюм, як людина, яка упевнена в собі". Навіть такі дрібний гроші, як те, що Михайло Горбачев ніколи не застібає нижній гудзик піджака, говорить, що "ця людина завжди працює", - вважає Російська. 11 червня 1996 р. в газеті "Правда" вийшла стаття члена-кореспондента Російської Академії наук, директори Інституту Африки РАН Анатолія Громико під назвою "Як продавали державу, або Політичний стриптиз Горбачева". У статті даний докладний аналіз розвитку радянсько-американських відносин в роки горбачевской "перебудови". Характеризуючи зовнішньополітичний курс Горбачева, Громико пише: "Політичний і дипломатичний Чорнобиль стався 2 - 3 грудня 1989 року на Мальте. Тут відбулася радянсько-американська зустріч в верхах, "морська хвороба, що отримала прізвисько " (seasick summit). Більш точно її можна було. би прозвати "нудотною зустріччю". При її підготовці і проведенні Горбачевим були порушені майже всі "золоті правила" дипломатії, вибиті багато які підтримуючу радянську зовнішню політику опори. Буш і Бейкер маніпулювали Горби як хотіли". На Мальте вирішувалося питання про зміну європейських кордонів на