Не пройшло і півроку, а 13 квітня 1991 р. знову на II (нещаслива цифра для Володимира Вольфовича) з'їзді, уже не надзвичайному, хлопнувши дверима, опублікувавши статтю в журналі "Столиця" з назвою "Навіщо Жириновському ліберальна партія? Щоб її знищити", партію покинув Л.Н.Алімов.

Однак В.В.Жириновський був висунутий кандидатом на посаду президента РСФСР. Він стає першим кандидатом, хто подав заявку на цю посаду за всю її історію. І першим зареєстрованим кандидатом.

Відповідно до закону РСФСР про вибори, у Жириновського є альтернатива: для реєстрації необхідно або зібрати 100 тисяч підписів "підтримки", або одержати 20% голосів (при таємному голосуванні) після виклада своєї програми на засіданні з'їзду. Володимир Вольфович обирає другий шлях. І 21 травня на засіданні його підтримало більше половини залу (477 депутатів). Результати голосування здивували навіть самих депутатів, що голосували. Але супротивники Жириновського не заспокоїлися. Вони створюють Російську ЛДП (РЛДП) і організують 23 травня ініціативні збори, що об'єднали всіх розкольників і закликають віддати всі голоси на виборах президента Росії за Б.Н.Єльцина, а також звернулася з заявою, у якій вимагалося перевірити слушність реєстрації Жириновського Керуванням суспільних об'єднань Мінюсту СРСР.

У ході передвиборчої кампанії В.В.Жириновський і його довірені особи відвідали Рязань, Кіров, Красноярськ, Волгоград, Свердловськ, Ленінград, Воронеж, Ростов-на-Дону, Челябінськ, Тулу і деякі інші міста. Передвиборне турне було розплановано таким чином, щоб потрапити в ті ж міста, що уже відвідав Б.Єльцин. "Лос-Анджелeс Тайм", оцінюючи феномен Жириновського, не побачила "на неосяжних просторах Росії" яких-небудь значних претендентів на посаду президента крім Єльцина і Жириновского. Газета зауважила, що "якщо Єльцин утрачає прихильників.., те число прихильників Жириновского росте". Жириновский обіцяє швидкі, безболісні і радикальні зміни на краще в порівнянні з "суперечливим і неоднозначним підходом свого конкурента до ринкової економіки". Він, помічала газета, "із неослабною енергією продовжує свою безкінечну передвиборну кампанію, майже щодня з'являючись у фойє, на вулицях, в убогих кинотеатрах, на заводах - у будь-якому місці, де є достатньо людей, готових вислухати прості рішення їхніх проблем".

20 днів, відпущені на вибори, визначили стратегію кампанії. Не маючи у своєму розпорядженні пресу, команда Жириновського кинулася максимально використовувати телебачення і радіо. " Чи будете ви шкодувати, якщо Вас не виберуть президентом?" - запитували його кореспонденти. "Це ви будете шкодувати, що мене не вибрали. А я дочекаюся нових виборів і вступлю в боротьбу", - парирував лідер ЛДП.

Основні положення своєї програми він вносить у перший президентський указ, що він видасть у випадку приходу до влади:

1. Припинення цивільної війни, включаючи, якщо буде потрібно, і застосування Збройних Сил.

2. Відновлення меж Російської держави, хоча б у межах колишнього СРСР по Конституції 1977 р.

3. Відповідальність цивільна і карна за невиконання указів Президентів Росії.

4. Приведення всіх Збройних Сил під єдине командування Президента Росії.

5. Створення поліції для забезпечення внутрішньої безпеки і припинення діяльності організацій, що прямо або побічно ставлять своєю ціллю розчленовування існуючої держави.

6. Зняття обмежень з усіх видів економічної діяльності.

12 червня він впевнено заявляє: "Я буду третім". Місце це настільки ж упевнено віддавали В. Бакатіну, гарантуючи Жириновському провал ("не більше 1%"). 22 червня результати були оголошені. Першим Президентом Росії став Борис Єльцин, на другому місці по числу голосів виявився, як і очікувалося, Микола Рижков, на третьому, набравши 7,8% голосів виборців (6211 тис.) - Володимир Жириновський. У Ростовській же області Володимир Вольфович одержав 11,5%, у Ставропольському краї - 11,9%, у Краснодарському - 13,1% голосів. А у Єланському районі Волгоградскої області він взагалі обминув усіх суперників, набравши у 1,5 рази більше голосів, ніж Єльцин - 5705 проти 3355.

Передвиборчу кампанію Жириновський, що розуміє, що стати президентом з першого разу не вдасться, проводить не тільки для розширення впливу партії, а скоріше для підвищення власного престижу. Під час кампанії він приймає в партію племінника першої жінки-космонавта Валентини Терешкової, сприяння в організації кампанії (вибивання штабного номера в готелі "Москва") робить відомий народний депутат СРСР від Вірменії - Зориб Балаян.

Журналіст Олексій Митрофанов знімає 75-хвилинний фільм-хроніку "Кандидат у президенти пан Жириновський". У першому музеї воскових фігур зправа від Івана Грозного ставлять воскову скульптуру Жириновського. "Позував, їздив у студію разів п'ять-шість. Дав свій одяг". Скульптор, що робив його погруддя, виготовив і бронзові фігури Горбачова і Єльцина. Володимир Вольфович обіцяє запустити в продаж і свої бронзові бюстики. "Ми повинні допомогти людям задовольнити їхнє природне бажання (бачити Жириновського в себе вдома, на дачі, на роботі), - вважає він. - Налагодимо випуск моїх статуй".

Володимир Вольфович заводить собі "двійників" з активістів, з прихильників у Москві і Санкт-Петербурзі".

"Грошей поки мало. Але в нас будуть гроші. Люди, що зневірилися в деморосах, у Єльцині, до нас потягнуться. Постарілі імена, скажімо, Макашов, сьогодні старий рейтинг уже не наберуть... Рух демократичних реформ - остання відрижка перебудови. Хто їм заважав ці реформи проводити на керівних посадах у КПРС...? Стерлігов теж зв'язаний із старим режимом - комуніст, генерал. Хто залишається? Я."

Перші серйозні спонсори