Кредит довіри до Віктора Медведчука з боку Президента Леоніда Кравчука був дійсно великим. У березні 1994 року Кравчук віддав у руки Медведчука таку ділянку, як адвокатура – Віктор Володимирович став головою Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

Для того, аби пересвідчитися, що Віктор Медведчук вів справи дійсно фахово, варто згадати один момент. У 1994 році Леонід Кучма розпочав справжню війну проти "Славутича", звинувативши концерн у тому, що він є "монополькою, в якій обертаються мільярди доларів". На фоні гучних скандалів, пов'язаних з оточенням Леоніда Кравчука (П.Кудюкін, Ю.Зв'ягільський, О.Кравчук), справа "Славутича" залишилася малопомітною. Команда Кучми намагалася усунути з ринку всіх тих, хто закріпився на ньому в часи Кравчука. Зі "Славутичем" цього не сталося - у податківців і слідчих бригад виявилися закороткими руки, аби приборкати "чудову сімку". "Я насамперед - адвокат, а вже потім - політик і бізнесмен", - заявить згодом Медведчук. У 1994 році він виступив у ролі чудового адвоката свого середовища, врятувавши "Славутич" від розгрому. Не змогли підкопатися під Медведчука і представники "незалежних" слідчих команд. "Український Гдлян" Григорій Омельченко, якого в 1995 році В'ячеслав Піховшек запросив у свою популярну телепрограму "П'ятий кут", заявив, що Віктор Медведчук, як бізнесмен, є поза всякими підозрами, рівно ж як і "сім'я", до якої він належить.

У 1995 році Віктор Медведчук вступає до Соціал-демократичної партії України, при цьому посідаючи пост члена Центральної Ради СДПУ.

Ситуація довкола Соціал-демократичної партії у цей час досягає своєрідної “точки кипіння”. Суперечки між різними гілками української соціал-демократії призвели до того, що на українській політичній карті виникають одночасно дві партії з одноковою назвою – СДПУ В.Онопенка та СДПУ Ю.Буздугана. У березні 1996 року Міністерство юстиції України анулювало свідоцтво про реєстрацію Соціал-демократичної партії України від 28 лютого 1995 року за №633 і замість нього видало реєстраційне свідоцтво №419 від 15 березня 1996 року, легітимізувавши таким чином партію Ю.Буздугана. 27 квітня 1996 року прихильники Онопенка скликали з'їзд, на якому було прийнято рішення про перейменування партії на Соціал-демократичну партію України (об'єднану). Власне Віктор Медведчук і став ініціатором таких змін у назві партії і саме він запропонував вихід із ситуації, що склалася. З'їзд обрав Віктора Медведчука заступником голови СДПУ(о).

Завдяки Медведчукові та вміло проведеним міжпартійним переговорам, СДПУ(о) почала об'єднувати довкола себе ряд невеликих партій, асимільовуючи їх у своєму середовищі. Так було укладено відповідні угоди з Українською партією соціальної справедливості та солідарності Е.Лашутіна, Партією економічного відродження В.Шевьєва, які фактично припинили своє активне політичне існування, а також підписано ряд документів із рядом профспілкових об'єднань. Поступово на грунті однієї частини української соціал-демократії почав вибудовуватися потужний політичний організм, якому на перших порах мало хто приділяв належної уваги.

Тоді ж Медведчук добився прихильності і з боку Президента - саме у 1996 році Леонід Кучма призначив його своїм позаштатним радником, цим самим уклавши перемир'я з концерном "Славутич". Більше того, Л.Кучма погодився з тим, що у критиці Віктором Медведчуком деяких президентських декретів є раціональне зерно. Скажімо, у 1994 році Президент прийняв Указ про попереднє затримання осіб, згідно з яким підозрюваного можна було утримувати під арештом три доби до висунення офіційного звинувачення. Прихильники "жорсткої руки" вбачали у цьому указі тверду волю Президента і бажання боротися з організованою злочинністю. У червні 1995 року Віктор Медведчук разом із Сергієм Головатим висунув вимогу припинити дію указу (і відповідного закону, прийнятого Верховною Радою) та "чіткого дотримання загальновизнаних прав і свобод людини в законодавчому процесі". Як результат, у липні 1996 року Президент всловився наступним чином: "У багатьох випадках попереднє затримання використовувалося без достатніх підстав до осіб, не причетних до діяльності організованих злочинних груп. Мали місце також порушення закону і окозамилювання".

Як вважає відомий журналіст і політолог В'ячеслав Піховшек, Віктор Медведчук приніс в українську політику поняття політичної культури і толерантності. Саме він першим почав робити виважені, бездоганно точні з юридичної точки зору політичні заяви, у яких було однаково дипломатичного хисту і реальної ваги. Президентові був потрібен свій "захисник". Медведчук став своєрідним адвокатом Президента і його оточення. У нещодавній програмі "Епіцентр" (10 жовтня 1999 року) він блискуче відбив напади журналістів і залишив їх у повній розгубленості. Журналісти говорили про негативні моменти в нашому суспільному житті і пов'язували їх з діяльністю Президента - Віктор Медведчук спокійно повідомляв, що Президент - це чи не єдина світла постать у нашій державі. "Зубри" журналістики залишалися розгубленими внаслідок словесної еквілібристики юриста Медведчука. Вони не звикли до спілкування з політиками саме такого рівня, і тому загнати Медведчука в кут їм не вдалося.

Саме цінністю Медведчука можна було пояснити той факт, що концерн "Славутич" став чи не єдиною бізнесовою структурою гігантських масштабів, яка змогла після підтримки на виборах Кравчука залишитися у фаворі у Кучми. Кожен член “чудової сімки” (до