Проте всупереч загальному переконанню, Юлія Тимошенко на з'їзді партії у жовтні 1997 року не очолила “Громаду” – вона поступилася місцем голови партії Павлові Лазаренку. Лазаренко, навіть втративши владу в державі, мав абсолютний авторитет на Дніпропетровщині – базовій області для “Громади”. У нього був стійкий імідж господарника. Тим більше, він його намагався підкріплювати конкретними справами, нехай також з популістським присмаком. Скажімо, він виплатив коштом “Громади” пенсії пенсіонерам Дніпропетровської області, а також пообіцяв підвищити пенсії, стипендії і зарплати у рідній області. Міф про “доброго Лазаренка”, який намагався протистояти “поганому Кучмі”, мав відгук у серцях тисяч знедолених.

Юлія Тимошенко очолила тіньовий Кабінет Міністрів, створений за ініціативою “Громади”. У цьому Кабінеті працювало чимало яскравих політиків, таких, як Лариса Скорик, Олег Білорус, Леонід Косаківський, Іван Салій та інші. Реально тіньовий Кабмін мав нульову віддачу. Проте його діяльність мала величезне пропагандивне значення. “Ми працюватимемо так, аби кожного тижня у парламенті з'являвся резонансний законопроект, поданий тіньовим Кабінетом Міністрів”, - заявляв у Львові один із лідерів “Громади” Сергій Лилик.

Під час виборів 1998 року Юлія Тимошенко висунула свою кандидатуру по 99-му виборчому округу у Кіровоградській області. Тут їй протистояли такі серйозні суперники, як член КПУ, голова правління ВАТ “Новоукраїнка-агротехсервіс” В.Круценко; член НДП, директор Кіровоградського представництва банку “Аваль” О.Спінко та один із лідерів Руху А.Ніцой. Водночас Юлія Тимошенко обіймала шосту сходинку у виборчому списку партії “Громада”. Результат виборів показав, що Юлія Володимирівна користується авторитетом: за неї віддали 38,5% голосів (за її найближчого конкурента – Круценка – 24,6%). Цей результат був результатом саме Юлії Володимирівни, а не партії: за “Громаду” у цьому окрузі віддали свої голоси вдвічі менша кількість виборців, аніж за Юлію Тимошенко (19,4%).

Юлія Тимошенко на виборах-98 апробувала свій маневр, який згодом стане її коронним ударом. Вона з легкістю поступилася місцем лідера Павлові Лазаренкові, аби дозволити йому виснажитися у боротьбі – виснажитися політично, морально, фінансово. Сама ж Юлія Володимирівна зберегла сили і, завдяки перемозі у одномандатному окрузі, навіть дещо унезалежнилася від “Громади”.

У новому парламенті вона очолила Комітет з питань бюджету. У своєрідному звіті про пророблену роботу на сторінках газети ”Днепровская правда” у вересні 1998 року Юлія Тимошенко писала: “Аналізуючи документи, можна побачити в концентрованому фінансовому вигляді все життя нашої країни. Я можу зробити висновок, що за відсутності програми дій уряду в кінцевому підсумку в Україні все-таки втілюється конкретна програма. Це програма переродження нашої держави в поліцейську. Із перших днів перебування Леоніда Даниловича Кучми біля влади у нас стали змінюватися статті видатків на соціальні сфери, охорону здоров'я, освіту, культуру. У нас незмінно скорочуються видатки на виробництво інвестиційних проектів. Але у нас з якоюсь впертістю збільшуються витрати на утримання всіх силових структур, зокрема Міністерства внутрішніх справ… Документи Кабміну і Міністерства фінансів, подані в Комітет з питань бюджету, вимагали від Верховної Ради скоротити практично всі життєво важливі статті бюджету-98. Я відхилила ці проекти. Але, доки Верховна Рада перебувала на канікулах, Президент своїм указом все-таки прийняв секвестр бюджету. По суті справи, він затвердив новий бюджет держави, порушивши при цьому 6 статтей Конституції України”.

Поступово в оточенні Юлії Володимирівни з'являлися нові люди. Скажімо, молодий банкір Олександр Єльяшкевич, депутат Верховноїх Ради України та член “Громади” або підприємець Микола Сивульський. Водночас Юлія Володимирівна не відштовхувала від себе старих друзів, зокрема Олександра Турчинова (останній, маючи тісні контакти з протестантськими колами, зробив шалену рекламу Юлії Тимошенко на Заході).

Вистачало і ворогів. Опозиційність Юлії Володимирівни не могла пройти повз увагу Президента. І ось у тому таки 1998 році Леонід Данилович вирішує провести перерозподіл газового ринку в Україні. В результаті утворюється потужна структура “Нафтогаз України”, яка усунула від посередницьких функцій на ринку газу такі комерційні структури, як, скажімо, ЄЕСУ чи “ОЛГаз”. Юлія Тимошенко опинилася, здавалося б, біля розбитого корита, оскільки, за словами голови “Нафтогазу” Ігора Бакая, “всі заможні люди в Україні зробили свій капітал на російському газі”. У інтерв'ю російській “Независимой газете” Юлія Тимошенко плакалася, що ЄЕСУ усунули від прибуткового бізнесу, у той час, як корпорація змогла “створити нетривку рівновагу у взаємних інтересах Росії та України по взаємозаліках за газ”. На довершення всього Податкова адміністрація висунула позов щодо ЄЕСУ на суму 1,4 млрд. грн. (Юлія Вололдимирівна, щоправда, заявила, що виплатить суму, яку вимагала ДПА). Антипрезидентська риторика не могла зарадити у цій справі. Як кажуть араби, “якби за допомогою крику можна було би збудувати будинок, то осел побудував би ціле місто”. Тому Юлія Тимошенко вирішує піти на примирення з Кучмою

І зроблено це було восени 1998 року. На початку листопада Юлія Володимирівна дала зрозуміти, що у ряді питань вона може піти на поступки нині діючій владі. Влада миттєво відреагувала, і Президент запросив Юлію Тимошенко на горнятко чаю. Бесіда закінчилася несподіванкою: Юлія Тимошенко увійшла у кабінет Кучми ворогом, вийшла з нього – союзником. Як там