2.2. Праця "Про право здобичі"

Трактат "Про право здобичі" - одна із ранніх праць Гуго Гроція. ЇЇ було написано у 1604-1605 роках та частково опубліковано 1609 року під назвою "Вільне море, або про право, що належить голландцям у сфері торгівлі з Індією" (тому часто її називають просто "Вільне море"). Тут він захищав право вільного плавання кораблів під усіма прапорами у відкритому морі, доводячи безпідставність зазіхань на виключне морське панування спочатку Іспанії і Португалії, а згодом і Англії. Праця "Про право здобичі", яка містить викладення основ міжнародного права, є первинним нарисом системи, розвинутої Гроцієм в подальшому в його головному трактаті - "Про право війни і миру". Загалом, в цьому трактаті, проте як майже в усіх працях Великого голландця, неважко знайти основний її напрямок - захист інтересів Голландії,- молодої, але швидко прогресуючої морської держави.

Трактат "Три книги про право війни і миру"

У присвяченні, котрим починається гнига Гуго Гроція "Про право війни і миру", вказано, що вона написана "задля захисту Справедливості". Виявити начала справедливості в міжнародних відносинах - ось та основна мета, котру переслідує видатний голландський вчений, проводячи своє дослідження. Безглузді жорстокість і вероломство, супутні війнам між сучасними йому державами, зокрема Тридцятирічній війні, зустрічають осуд з боку Гроція. Він заявляє, що серця людей "втомлені війною", прагнуть суцільного встановлення миру.

Адже війн між державми з тих чи інших причини запобігти неможливо, то вона, за глибоким переконанням Гроція, повинна вестися у відповідності до принципів права і гуманності. Гроцій вступає в спор з особами, що стверджуюсть, ніби в міжнародних відносинах все вирішує сила і що підчас війни всі закони припиняють свою дію. Він намагається по-інакшому вирішити проблему співвідношення війни і миру.

Вирішення цієї глобальної проблеми стикалося з розв’язанням питання про те, що собою взагалі являє право. Працюючи над цим, Гроцій висловлює думку про існування двох видів права: норм, що виникли "шляхом встановлення", і норм, що випливають "із самої природи". Неважко зрозуміти, що Гроцій має на увазі ідею про існування так званого природного права. "Матір’ю природного права є сама природа людини…", - стверджує Гроцій. Це право не залежить не тільки від проїзволу людей, але й від волі бога. Розвиваючи цю думку, Гроцій зауважує, що норми природного права не розходяться з волею бога. Біль того, бог вимагає їхнього виконання.

Джерелом природного права Гроцій вважає, як зазначалося вище, людську природу, а саме контрольоване розумом прагнення людини до спілкування. Принципи природного права відповідають основним потребам гуртожитку людей. Це право випливає зі здорового глузду, котрим та чи інша дія, в залежності від її відповідання або протиріччя розумній природі людини, визнається або морально ганебною, або морально необхідною.

Ця особливість поглядів Гроція обумовлює своєрідність його підходу до виявлення значення примусу для права. "Право не одержує свого зовнішнього здійснення, якщо воно позбавлене сили для приведення до життя". Однак, цьому певною мірою притирічить інше твердження Гуго Гроція: "Не можна казати, що право, позбавлене підтримки силою, не мало б ніякої дії, адже дотримання справедливості надає совісті спокою, несправедливість же спричиняє страждання і муки, подібні до стану душ тиранів, що описаний Платоном". Гроцій в своєму трактаті не зміг вдало пов"язати ці два принципи.

Одним з елементів примусу, як відомо, є покарання за вчинені людиною злочини. Гроцій висловлює в цієї галузі нові, прогресивні для свого часу тезиси. Зокрема, це твердження про відповідність міри покарання тяжкості вчиненого злочину. "Ніхто не має бути покараний понад свою винуватість", - говорить Гроцій. Як бачимо, тут зачіпається і питання наявності вини. Гроцій ставить питання про кримінальну відповідальність виключно за винні дії. Гроцій також переконаний, що покарання не повинно бути метою існування права, це є лише міра профілактики проти злочинів. При виявленні цілей покарання, слід зважати на три аспекти: користь злочинця, користь потерпілого і користь всього суспільства. Користь для злочинця полягає у тім, що покарання сприяє його виправленню і позбавляє порок для нього будь-якої "привабливості". Користю для потрепілого і суспільства в цілому є гарантія неповторення аналогічних злочинів з боку тієї ж особи або інших осіб.

Також Гроцій ставить собі таке питання: як же визнаються ці принципи, що вкоренилися в природі людині? Тобто, іншими словами, які правила можна і потрібно вважати природним правом? Даючи відповідь на це питання, Гроцій пише, що належність чогось до природного права доводиться або "з перших начал" (a priori), або з "випливаючих звідси наслідків" (a postreiori). Перше доведення складається за Гроцієм у виявлянні за допомогою тільки логічних міркувань відповідності цього правила поведінки до людської природи. Доведення же "від наслідків" полягає у виявленні дослідним шляхом того, що визнається природним правом. Загальнопоширений наслідок, як зауважується у праці, передбачає загальну причину, а такою причиною "загального переконання" може бути тільки "загальний сенс".

Гроцій вважає, що тільки перший з наведених шляхів виявлення природного права дає можливість досягти найкращих результатів, адже користуючись доведенням "від наслідків" можна зробити виснавки, що мають не абсолютну, а лише певну вірогідність. Однак Гроцій не зневажає і такий спосіб доказу.

Як приклад, можна навести декілька правил поведінки, котрі, як стверждуе Гроцій, випливають з природного права: утримання від чужого майна, повернення чужої речі та отриманої з неї вигоди, дотримання обіцянок, відшкодування