хоровий фінал у Дев’ятій симфонії, “Урочисту месу” і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.
Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати “Реквієм” і музику до “Фауста”, написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи з плечима безмежну кількість витворів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти.
Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна бетховенська соната – завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.
Саме у сфері фортепіанної музики Бетховен був впевнений у своїй творчій індивідуальності, переборов риси залежності від клавірного стилю ХVIII ст. Фортепіанна соната настільки випереджала розвиток інших жанрів Бетховена, що до неї не зрівняється звичайна схема періодизації бетховенської творчості.
Характерні для Бетховена теми, манера їх розвитку, драматична трактова сонатної схеми, нова ритміка, нові темброві ефекти вперше появились у фортепіанній музиці. З часом, бетховенська соната стала схожа на симфонію для фортепіано.
Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об’єднюються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв’язками.
В дусі різних жанрів Бетховен змінює художній вид окремих сонат. Деякі свої сонати він трактує то в дусі симфонії, то квартета, фантазії, увертюри, варіації, фуги.
Перша фортепіанна соната f-moll починає собою лінію трагічних та драматичних творів Бетховена. У ній добре помітні риси “зрілого” стилю, хоча хронологічно вона повністю відноситься до раннього періоду творчості. Її першій частині та фіналу характерні емоційна напруженість, трагічна гострота.
Adagio та менует характеризується рисами “чуттєвого” стиля. В першій та останній частинах звертає на себе увагу новизна тематичного матеріалу: мелодії побудовані на акордових контурах, різкі акценти, відривчасті звучання.
У Першій сонаті відчувається трагедія, вперта боротьба, протест. До цих образів Бетховен звертається у своїх фортепіанних сонатах: П’ятій, “Патетичній”, у фіналі “Місячної”, у Сімнадцятій, в “Апасіонаті”.
“Патетична соната” тісно пов’язана з музичним театром. Її театральність добре помітка у першій частині, де показані типові образи героїчних опер передреволюційного часу. У першій частині виражений конфлікт між “долею та людиною”, який визначив драматургію класициської трагедії.
Перша частина сонати – “тема-діалог”. Вона нагадує жалібні інтонації благання, які виражають настрій страху – це є типово трагічним інтонаціям оперної і симфонічної музики ХVIII ст.
Друга частина спокійна – Andante cantabile. Широка, захоплююча мелодія в низьких “альтових” регістрах, багатий “педальний” фон, виразна лінія басів, приглушена звучність створюють відчуття глибокої сконцентрованості.
Драматичний фінал у формі рондо-сонати завершує “Патетичну сонату”. Фінал також пронизаний драматичністю. Соната закінчується не змиренням, а викликом долі.
До найбільш піднесених, поетичних та оригінальних творів Бетховена належить “Місячна соната”. У ній немає театральності і оперної патетики. Вона побудована на сфері глибоких душевних почуттів. Композитор назвав її “Соната як фантазія”. Будова залежить від поетичного замислу. Душевна драма, викликані нею переходи станів – від скорботності і сумних роздумів до бурхливої активності визначають рух образів і послідовний перехід від adagio до presto.
І частина – Adagio – Бетховен з рідкісною ліричною зосередженістю виразив почуття скорботи, владу нерадісних дум. Манера, з якою Бетховен розкриває цей трагічний образ, зближує цю частину сонати з деякими хоральними прелюдіями Баха. Викладено Adagio в прелюдійсно-імпровізаційній формі.
ІІ частина – Alegretto – з її пустотливою грацією і скерцозним гумором в тріо розсіює гнітючу атмосферу І частини.
ІІІ частина – Фінал. Музика фіналу втілює образ бурхливого трагічного хвилювання. Основним конструктивним елементом фіналу служить лаконічний мотив, який незмінно повторюється і інтонаційно зв’язаний з акордовою фактурою І частини. Контраст між строгою періодичністю повторень мотиву і стрімким розвитком інтонацій створює ефект крайньої схвильованості.
“Апасіоната” №23, f-moll.
Героїчні образи фортепіанних творів Бетховена одержали невичерпне художнє вираження в “Апасіонаті”. Музику сонати характеризує драматургічна цілісність: послідовно, на протязі циклу змінюються образи тривожної настороженості, страждання, героїчної лірики, спокійного споглядання, закінчуючись картиною напруженістю боротьби.
І частина – сонатне Alegro. Всі теми цієї частини так чи інакше зв’язані з головною партією. Унісонний рух по звуках мінорного призвуку поступово стає вираженням героїчного початку. З інтонацій висхідної секунди, протиставленої першому елементу теми, виростає образ страждання та протесту. Стократний мотив, який нагадує мотив “Долі” з П’ятої симфонії, вносить настрій похмурої тривоги. Як змінена головна тема стає І побічна партія, яка асоціюється з піснями і гімнами французької революції. Зв’язуючи і заключна теми і вся музика розробки виростають з інтонацій головної партії.
В скульптурній рельєфності, компактності всього звучання “Апасіонати” відчувається великий план симфонічного письма. Навіть динамічні контрасти, при всій їх піаністичності, відтворюють прийоми інструментовки для класичної симфонії в головній партії та в побічній. Зникають внутрішні межі між розробкою і репризою. Розробка досягає гігантських розмірів. Кода не тільки перетворюється в другу розробку, але і грає роль емоційної вершини всієї частини. Злет і падіння, гнів, страждання і просвітлення – весь емоційний зміст І частини виражено в безупинному русі.
ІІ частина – Andante con moto – ліричний епізод циклу, написаний в формі теми з варіаціями. В ньому панують глибокі натхненні роздуми.
ІІІ частина – Фінал – боротьба людини з оточуючими її ворожими слами, і цей поєдинок досягає кульмінації в