Наприклад:

Так записується тенор у чотирирядковій партитурі й партіях, а в дворядковій партитурі тенор пишеться, звичайно, в басовому ключі.

С.Танєєв партію тенора записує в скрипічному ключі з значенням тенорового до на 4-й лінійці нотного стану. Це означає виконання написаного октавою нижче:

Тенор-альтино. У великих і багатих хорових колективах для поширення діапазону і своєрідного забарвлення тенорової партії додають до неї дуже високий чоловічий голос, так званий тенор-альтино. Вже саме додаткове альтинг показує, що сферу звуків, якими оперує цей голос, становитимуть звуки 1-ї октави, починаючи з другої половини, і кілька звуків 2-ї октави – до2, ре2, мі2 і навіть фа2. Особливої сили тенор-альтино не має, але зате своєрідний альтово-теноровий тембр надає всій теноровій партії у високому регістрі, при будь-якому нюансі, м’якості й легкості разом з насиченістю. Звуки малої октави для тенора-альтино майже недоступні, в кожному разі не можуть бути використані практично.

Низькі чоловічі голоси. Баси за ознакою висоти звуків, які входять до їх діапазону, поділяються на три групи: високий бас – баритон, або перший бас; середній – бас другий, або центральний; низький – октава, або бас-профундо.

Ознакою, як об’єднує всі групи басів, є тембр, властивий басовому голосу як такому.

Баритон, або перший бас. Голос, який легко і вільно звучить у малій октаві і нижніх звуках 1-ї (до1, ре1, мі1), але порівняно слабше і глухіше звучить у верхній частині великої октави (Соль, Ля, Сі). Діапазон баритона охоплює дві октави – від Соль до соль1.

Бас другий, або центральний. Обсяг другого баса широкий – від До до мі1, а то й вище. Звуки великої октави – До, Ре, Мі – запасні. Практично корисними будуть звуки від Фа до ре1-мі1. Тут другий бас дає тверде і повне, насичене і компактне звучання.

Для хору центральні баси – незамінні. Без центральних басів мати повноцінний хор неможливо.

Октава, або бас-профундо. Дуже низький голос. Діапазон його сягає від Соль, Ля контоктави до ля – сі малої октави. Звуки баса-профундо в 2-й половині малої октави – напружені, важкі і часто некрасиві. Практично корисні звуки Соль, Ля, контроктави до Ре-Мі великої. У межах контроктави октавісти особливої сили розвивати не можуть (хоч бувають і винятки), але при звучанні хору на нюансі piano соковиті, оксамитові звуки октавістів надають хорові напрочуд красивої, органоподібної звучності. Октавісти – розкіш для хору, але розкіш ця конче потрібна.

2. Для запису хорового твору існує загальноприйняті правила, завдяки яким мелодійна лінія кожної партії чітко видна. Це досягається різними способами. Частіше за все кожна партія записується на окремому нотному стані. Практикується також і такий спосіб, при якому на одному стані розміщують дві, а інколи й більше, партії; це залежить від складу хору і від ступені складності хорового твору.

Запис тим чи іншим загальноприйнятим способом хорового твору носить назву хорової партитури.

Найбільш поширений спосіб написання хорової партитури для змішаного хору – чотирьохрядковий.

Ось звичайний вид чотирьохрядкової партитури для змішаного хору:

Нерідко практикується зручний для нескладних партитур спосіб запису змішаного чотирьохголосного хору та трьох рядках (трьохрядкова партитура):

Поширений також запис змішаного хору на двох рядках (двохрядкова партитура):

Такий вид партитури зручний для читання на інструменті, але для запису менш практичний, оскільки у тенорів у басовому ключі нерідко будуть зустрічатися додаткові лінійки, що можна уникнути, тільки застосовуючи попередній спосіб запису, тобто розміщуючи партію тенорів на окремому рядку.

Для однорідних хорів також повинен по перевазі зберігатися принцип запису кожної партії на окремому рядку. Таким чином, партитура двохголосного хору буде виглядати так:

Двохрядковий спосіб написання хорової партитури можна зберегти і при трьохголоссі, якщо воно не є постійним, а тільки зустрічається епізодично:

При розвинутому трьохголоссі і чотирьохголоссі в однорідному хорі, коли кожний з трьох (або чотирьох) голосів грає самостійну роль, рекомендується застосування трьох- і чотирьохрядкової партитур:

І, на кінець, можна припустити запис партитури однорідного хору на одному нотному стані:

3. Чотири партії голосів – сопрано, альт, тенор, бас – можуть представляти хор, якщо кількість співаків в кожній партії буде приблизно однаковим. Найменше число голосів в партії хору повинно дорівнювати трьом. При такій кількості співаків, коли виконується протяжний звук, один співак може змінити дихання, в той час як голоси інших двох продовжують звучати. Завдяки цьому зберігається основна прикмета хорового співу – колективність. При наявності ж двох співаків в партії в момент взяття дихання одним з них продовжує звучати тільки один голос, що суперечить принципу колективності. Таким чином, мінімальним складом для змішаного хору потрібно вважати 12 чоловік:

С. 3+А. 3+Т. 3+Б. 3=12

Подібний змішаний хор, а також однорідні хори (чоловічі, жіночі або дитячі) з мінімальною кількістю співаків в кожній партії правильніше називати вокальними ансамблями:

С. 3+А. 3=6; Т. 3+Б. 3=6

Більш повноцінним є подвоєний склад хору в кількості 24 чоловіки – так званий малий хор. Окрім підсилення звучності партії, при такій кількості співаків можливий розподіл кожної партії на дві групи, тобто divisi:

С. 6+А. 6+Т. 6+Б. 6=24

При відповідному і рівномірному збільшенні всіх партій кількість співаків в хорі може досягнути 100-150 чоловік.

Досвід показує, що подальше збільшення числа співаків не завжди дає потрібний художній ефект, особливо в умовах самодіяльності, де через надмірну кількість хористів ускладнюється необхідних контроль диригента над кожним виконавцем.

Хори в 200-300 і більше чоловік