матеріал для навчання, приписаний міністерськими програмами, згідно яких діти повинні уміти говорити і вимовляти текст пісні, тактувати у 2- і 3-дольному розмірі, уміти розрізняти поодинокі ступені гами, заспівати гаму С-dur вгору і вниз, називати ноти і вміти їх записати на нотному стані, сольмізувати знані пісні з нот, співати пісні та використовувати динамічні відтінки ріаnо, forte. Всього у підручнику було розроблено ЗО лекцій для вчителів.
Значну допомогу вчителям надавали методичні курси, які організовували під час канікул. Так, педагогічно-наукова комісія товариства ВПУВ влітку 1926 р. в учительській "Оселі" с.Ворохти організувала методичні курси навчання співу, керівником яких був відомий педагог Іван Ющишин [8,31].
Крім освіти в семінаріях була прийнята інша форма кваліфікування до учительського звання. Гімназійні абітурієнти складали додаткові іспити в семінарії і безпосередньо після того одержували посади в народних школах. Існували також кількатижневі методичні курси, які могли проходити учні після закінчення 6-го року навчання в гімназії. Звичайно, такий вид освіти не відповідав вимогам щодо підготовки кваліфікованого вчителя.
Ще одним способом освіти учительства в Галичині в міжвоєнний період були одно- і дворічні державні курси. Річні курси мали чисто фаховий характер, які включали науку про Польщу, психологію, логіку, педагогіку, історію виховання, шкільне законодавство, суспільну і шкільну гігієну, загальну дидактику, рисунки, ручні роботи, спів, "руханки" і методику предметів шкільної програми.
Важливою формою підвищення кваліфікації були Вищі учительські курси. Вони працювали у Львові, Кракові, Варшаві та інших містах. Термін навчання тривав 2 роки. Кураторія Львівського шкільного округу повідомляла, що в 1929-30 н.р. на Вищих курсах учителів будуть працювати групи з гуманітарних, географічно-природничих, фізико-математичних наук, ручних робіт, руханок (тільки для чоловіків), співів і фізичного виховання [9,20].
Таким чином, у міжвоєнну добу в Галичині існувала певна система музичної освіти вчителів та їх кваліфікаційної підготовки. Програми державних і приватних установ в основному збігалися. Процес відбору слухачів був індивідуальний - з урахуванням типу школи, в якій працював кандидат. Звичайно, з боку польської влади ішов процес ополячення та окатоличення українського народу, проте наперекір всім утискам українська освіта, культура не зазнала повного занепаду. Велику роль на ниві культурно-освітнього відродження та пробудження у людей національної свідомості відігравала творча інтелігенція.
ЛІТЕРАТУРА
1. Сухомлинський В. О воспитании.- Москва.- 1973.- с.105
2. Кондратюк Б. Музична культура Галицько-волинської держави.// Перевал.- Івано-Франківськ.- 1999.- 192 с.
3. Вергановський М. Музика.// Життя і наука.- 1927.- с.36.
4. Людкевичі С. Про музичне виховання.// Дослідження, статті, рецензії, виступи.- Львів.- 2000.- т.2.- 815с.
5. Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772-1939).- Івано-Франківськ.-1994.- 143 с.
6. Про образуваннє учительства в Польщі.// Учительське слово.- Львів.-1925.-С.8-10.
7. Барна М. Розвиток педагогічної освіти в Галичині (1772-1939 рр.).-Київ.- 1998.
8. Методичний курс навчання співу.// Учительське слово.- 1926.- №6.-с.31-32.
9. Державний архів Івано-Франківської обл.- Ф.273, оп.1, ар.20.