Реферат

на тему:

Рок-музика після 2-ої світової війни

Повоєнний розвиток зарубіжної музичної культури відбувався в умовах поглиблення розколу світу, посилення боротьби між двома соціально економічними системами, воєнно-політичними блоками, розв'язання «холодної війни», атомного психозу, ідеологічно-культурного протистояння. Перед людством, яке понесло нечувані людські, матеріальні і духовні втрати в роки другої світової війни, постали масштабні завдання підняти з руїн матеріальну культуру, залікувати рани духовності та цивілізації.

Найхарактернішим для зарубіжної культури був подальший розвиток так званої «масової культури», яку традиційна радянська культурологія оцінювала як кризу культури. Більшість західних культурологів схильні трактувати «масову культуру» як народну, культуру мас, доступну для найширших верств населення. У літературі останніх років дедалі частіше замість терміна «масова культура» вживається поняття «популярна культура» як синонім народної. Тут треба мати на увазі, що науково-технічний прогрес привів до своєрідної революції в сфері засобів інформації, телетрансляції, тиражування художніх творів. Сформувалась комерційна індустрія культури на грунті використання телебачення, радіо, звукозапису, кіно, інших засобів комунікації, що дало змогу модернізувати старі види мистецтва і дати поштовх новим, у тому числі авангардизму: поп-арт, ретро-стиль тощо.

Масова культура дістала широке поле дії саме у сфері мистецтва, яке має порівняно легший доступ до масової свідомості та націлене здебільшого на дозвілля і розваги. На Заході продовжувала формуватись ціла індустрія розваг, що тиражувала культуру «серійного» виробництва. Разом з тим завдяки цій індустрії розширились можливості для прилучення дедалі ширших верств населення до художніх цінностей високої культури. Масова культура насаджувала комформізм, вона мала протидіяти поширенню комуністичної ідеології, захищати західне суспільство. А вже в рамках масової культури народилась поп-культура як своєрідний протест, бунт або контркультура. Кіно, телебачення, звукозапис, а згодом і відео почали витісняти традиційні форми залучення людей до культури: сімейне читання, домашню музику. Тому частина політологів, зокрема американський вчений Д. Макдональд, схильні вбачати в масовій культурі пародію на високу культуру.

Американізація торкнулася і світу музики, в якому найпопулярнішим стає джаз, а він, у свою чергу народжує рок-н-рол — своєрідне поєднання джазу, пісні і танцю. Його підхопили відомі ансамблі «Бітлз» і «Роллінг стоунз» у Великобританії, звідти він знову повертається до США, а далі стає популярним у всьому світі.

Безумовно, розвиток року тісно зв'язано з технічним, економічним, політичним і соціальним розвитком. Не з волі випадку законодавцями року стали найбільш розвинуті країни.

Корені рок-музики можна шукати в далекій древності: і в народній музиці, і в джазі, і в блюзі, але по справжньому рок став тим самим, що ми розуміємо зараз, лише в 50-х роках. Рок-н-ролл виявився тим самим засобом, який об’єднав чорних і білих підлітків, одним могутнім залпом змели расові і соціальні забобони. Два чорношкірих ідоли молоді 50-х - Літтл Річард і Чак Беррі - кожним сценічним жестом, кожним звуком своїх пісень виражали відмову коритися традиційно расистському: «Підійди-но сюди, бой». Це відмовлення безумовно приймали білі хлопці, які слухали - вони вже були підготовлені до такої музики, вони вже всмоктували в себе чорний ритм-енд-блюз, що крутили на місцевих радіостанціях. Ця музика була їхньою загальною таємницею, їх змовою проти батьків, що не визнавали кольорових.

Рок-н-рол виявився першою музичною формою, запропонованою підлітку і спеціально по ньому скроєною: до цього минулого дорослі пластинки, дитячі пластинки, але не було нічого, що виражало б сугубо підліткові надії і мрії, сугубо підліткове відношення до дійсності. Цю тягу підлітків до «іншої» музики першими помітили власники невеликих студій грамзапису, більш мобільні у виборі і схильні до ризику, ніж фірми-гіганти. А оскільки багато хто з невеликих кампаній, де записувалися чорні виконавці ритм-енд-блюза, пробавлялися ще і білим кантрі-енд-ветерном (і навпаки), то ці напрямки стали зближатися. Нове покоління охоче прийняло це зближення. «Розтління смаків», «музичний ширвжиток», «потакання самим низинним інстинктам», - ремствували музичні критики ( і в чомусь, безумовно, були праві, оскільки, крім щирих зірок, тодішньою хвилею було винесено на поверхню і багато сміття).

Рок-н-ролл розірвав мирну течію 50-х, з гиканням і свистом пронісся по мирній гладі ейзенхауерської ери. Але вже до початку 60-х дух його був зафарбований, і по хвилях радіоефиру поплили солодкі голоси Френки Авалона і Пол Анки, Конні Френсіс і Мітча Міллера ( останній не раз заявляв про свою ненависть до рок-н-ролу); музичні оглядачі почали заспокоюватися: схоже в музику поверталися закон і порядок. І все-таки через кілька років рок ожив, а до кінця десятиліття перетворився в могутню політичну і культурну силу.

До початку 60-х до повноліття наблизилося чергове покоління. Батьки цих дітей активно бороли за світ, спокій і достаток, сподіваючись, що нащадки не тільки оцінять їхнього старання, але і розсунуть обрії цього нового світу. Батьки, однак, ввійшли в нього з вантажем невиплачених боргів - вони принесли із собою страх перед атомною війною і гріх расової ненависті, а ідеали рівності і справедливості просто розтоптали в погоні за стабільністю й успіхом. Не дивно, що діти взяли під сумнів і моральні і політичні підвалини післявоєнного світу; ці нові настрої знайшли відображення в їхніх музичних пристрастях.

Пісні Ділана про расове гноблення і погрозу ядерного знищення відразу ж перетворилися в гімни, а пісня «Часи - вони міняються» пролунала першим попередження про зростаючу суспільній напруженості. Однак при всій прихильності найяснішим ідеалам фолк залишався все-таки музикою минулого, засобом спілкування політизованої інтелігенції, з неприхованою іронією, що