За тим пам'ятним концертом, що сповістили про відродження і навіть нове народження Горовица, пішли чотири роки частих сольних виступів (з оркестром Горовиц не грає з 1953 року). «Я утомився грати перед мікрофоном. Хотілося грати для людей. Досконалість техніки теж стомлює»,— визнавався артист. У 1968 році він до того ж уперше знявся на телебаченні — у спеціальному фільмі для молоді, де виконував більшість перлини свого репертуару. Потім нова п'ятилітня пауза, і замість концертів — нові чудові записи: Рахманінов, Скрябін, Шопен. А у переддень свого 70-річчя чудовий майстер знову — утретє— повернувся до публіки. Тепер він виступає не занадто часто, причому тільки в денних годинник («по ранках я почуваю себе сонним, але вечорам — утомленим»), по його концерти як і раніше — сенсація. Усі ці концерти записуються, і, що випускаються після цього пластинки дають можливість уявити собі, яку дивну піаністичну форму зберіг артист до 70 років і яку художню глибину і мудрість він придбав, дозволяють хоча б почасти зрозуміти, який стиль «пізнього Горовица». Почасти, тому, що, як підкреслюють американські критики, у цього артиста ніколи не буває двох однакових інтерпретацій. «Він оцінює кожен свій виступ гостро самокритично, і щораз дає нову іноді кращу, іноді гіршу,— відзначалося недавно в журналі «Мюзікал Америка».— Звичайно, стиль Горовица так своєрідний і певний, що будь-який мало-мальськи спокушений слухач здатний довідатися його відразу. Один-єдиний такт кожної з його інтерпретацій па роялі може визначити цей стиль краще всяких слів. Але не можна, не виділити самих видатних якостей — разюче колористичну розмаїтість, лапідарну урівноваженість його дрібної техніки, величезний звуковий потенціал, часом надто розвиті рубато і контрасти, ефектні динамічні протиставлення в лівій руці».

Такий Горовиц сьогодні, знайомий мільйонам людей по пластинках і тисячам — по концертах. Які сюрпризи готує він, пророчити неможливо. Але кожна зустріч з ним — завжди свято.