та його статево-віковий склад, що вважалося необхідним для планування економіки радянської держави. Дослідження з демографічної історії зачіпали тепер лише повоєнний період. Паралельно мали місце теоретичні і практичні праці, що стосувалися методичних, програмних та організаційних питань переписів населення у СРСР. Як характерну рису треба відзначити відхід української проблематики в працях Інституту на задній план, що не означало, однак, повного її зникнення.
Останній етап діяльності установи припадає на 1934-1938 роки, коли в її складі був організований Відділ санітарної статистики, що виник з кафедри санітарії і гігієни АН УРСР. Тепер суто відділ демографії опинився фактично у підпорядкованому становищі, що виявлялося у значно меншому його фінансуванні порівняно із паралельним підрозділом Інституту. Увагу було зосереджено на питаннях переписів населення СРСР та капіталістичних країн, на історії статистики, а також на бібліографічній систематизації. Натомість відділ санітарної статистики, якому було надано практично усі відповідні його профілю статистичні матеріали і потрібні умови для роботи, розгорнув широкі дослідження, які, проте, не склали суттєвого впливу на подальший розвиток демографічної науки.
Поступово реальні можливості функціонування Інституту дедалі звужувалися. У червні 1938 року за постановою Президії АН УРСР Інститут Демографії був розформований. Його співробітники були переведені на роботу в Інститут економіки АН СРСР і утворили там Групу статистики і переписів населення. Сюди ж було переведено і багатий архів Інституту Демографії, в якому зберігалися статистичні та літературні матеріали по населенню, зібрані протягом майже двадцяти років з архівів і книгозбірень Києва, Харкова, Москви, Ленінграда та інших, зберігались тут і виконані, але ще не опубліковані роботи - бібліографічні покажчики та ряд інших матеріалів. Під час ІІ світової війни весь цей архів загинув.
Протягом 1924-38 років Інститут демографії випустив 14 томів "Праць", які за роками публікацій розподілилися наступним чином: 1924 року вийшов І том праць, 1925 - ІІ, 1926 - ІІІ та IV, 1927 - V та VI, 1930 - VII та VIII, 1931 - IX, 1936 - X та XI, 1937 - XII та XIII, 1938 - XIV. Перші 11 томів "Праць" (І-ХІ) присвячені питанням демографічної, а наступні 3 (ХІІ-ХІV) - санітарної статистики. Кожен том був присвячений певній проблемі. Наприклад, перший том носив назву "Матеріали щодо природного руху населення України 1867-1914 рр.", восьмий том - "Матеріали щодо смертності на Україні", десятий том - "Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах)".
Окремими томами вийшла праця "Місто й село у смертності Наддніпрянської України" Юрія Корчака-Чепурківського.
Інститут розпочав свою діяльність 1 березня 1919 року і відразу ж стикнувся з кадровою проблемою. Першими його співробітниками були директор та троє статистиків, з яких лише двоє мали певний досвід у зборі та обробці статистичних даних населення. Організація і налагодження роботи Інституту були тоді справою вельми нелегкою. У Києві, та й на Україні взагалі не було людей, підготованих для демографічних досліджень. Основною кадровою базою для установи став Київський інститут народного господарства (там Михайло Птуха у свій час керував викладанням статистики), звідки вийшли практично всі співробітники Демографічного Інституту (М.В.Птуха, Ю.О.Корчак-Чепурківський, П.І.Пустоход, В.Ф.Резніков, М.Н.Трацевський та ін.). У 1922 році у зв'язку із загальним скороченням штатів АН УРСР в Інституті крім директора залишався лише один штатний співробітник. У 1926-1930 роках штат Інституту дещо зріс, а у 1938 році, на момент ліквідації установи, він нараховував 30 чол.
Найвизначнішими співробітниками Інституту були М.В.Птуха, В.К.Воблий, Ю.О.Корчак-Чепурківський, П.І.Пустоход, М.М.Трацевський, В.Ф.Резніков.
Дев'ятнадцятирічна діяльність Інституту Демографії АН УРСР, а також самого Юрія Корчака-Чепурківскього становить собою без перебільшення унікальне явище в історії розвитку української демографічної науки. Вперше населення України, зокрема його відтворення, було повноцінно вивчене за допомогою наукових методів демографічної статистики, причому на такому рівні детальності і глибини, як у жодній іншій колишній союзній республіці СРСР. По-новому було розроблено ряд таких важливих теоретичних, методологічних та методичних питань статистики народонаселення, як побудова коротких (сумарних) та повних таблиць смертності, опрацювання індексів шлюбності, перспективне обчислення населення. Вперше було науково висвітлено питання організації і методи всіх переписів населення в Наддніпрянській Україні, Росії та СРСР; підготовано та опубліковано унікальні збірники статистичних матеріалів з природного руху населення дореволюційної України; укладено та опубліковано бібліографічні роботи з демографії, аналогічних яким у колишньому Союзі та в Україні ніколи не було та й немає до цього часу. Діяльність Корчака-Чепурківського та його колег сприяла розвиткові демографічної науки і практики - підвищенню зацікавленості демографічними дослідженнями, підготовці кваліфікованих кадрів та становленню національної демографічної школи. З відомих причин цей процес обірвався. Видається, що обов'язком сучасних українських демографів мало б стати перейняття кращих традицій української демографічної науки від Інституту Демографії АН.
Перший у Росії і СРСР демографічний прогноз був розрахований у Держплані СРСР у 1922 р. Історія зв'язує його з ім'ям академіка С.Г. Струмиліна. Відомий демограф Ю.А. Корчак-Чепурківський справедливо і жорстко критикував цей прогноз. Справа в тому, що розрахунок спирався на перепис населення СРСР 1920 року, неповнота результатів якої була очевидна всім демографам. Крім того, допускалося, що параметри народжуваності і смертності в СРСР будуть такими ж, як у Російській імперії наприкінці XIX століття. Уже до кінця 1926 року, до моменту першого Всесоюзного перепису населення, прогноз істотно розійшовся з фактичним положенням справ. Замість передвіщених 142,2 мільйони чоловік перепис населення показав 147 мільйонів, тобто на 3,4% більше перевищеного числа.
У зв’язку з тим, що на