В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Гри-горій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру: він не скорився, не змирився з насильницьки нав'яза- ним йому статусом в'язня жахливої системи й залишився Люди-ною. Сюжетна канва роману вибудована на історії «полювання» майора НКВС Медвииа — цього новітнього тигролова — на гордого, не прирученого тоталітарною системою молодого хлопця з України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний переміг. Передусім тому, що не визнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і не-навистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і вірити, що людина може й повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.

Безперечно, це романтичний твір, з елементами пригодниць-кого жанру (тому закономірна його популярність серед німецької молоді). Сюжет захоплюючий і динамічний, читач постійно пере-буває в емоційному напруженні. І все ж «Тигролови» виходять за межі звичайної «масової» літератури. Насамперед — ідейним спрямуванням (у літературі «масовій», як у старій казці, добро теж завжди перемагає), але в творі Багряного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється через художні -образи, ліричні відступи, промовисту символіку. Згадаймо той стрімкий потяг-експрес, що мчить на Далекий Схід. Як мчить і саме життя XX ст. У ньому розважаються й милуються краєвидами представ-ники пануючої влади і терзаються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на зеків, безправних «остів». Серед останніх і Григорій Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної Богом та людьми реальності, потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче у мрію-казку. Символічний підтекст цієї назви. Тут живуть укра-їнці, колишні втікачі й вигнанці,-які були колись ро,зкуркуленг радянською владою. Тут вони створили свій український світ, на-повнений моральною чистотою і гармонією. Атмосфера в родині старого Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, тепла, до-машня, як і довколишня мати-природа. На тлі цієї розкішної ба-гатовікової природи розквітає кохання Григорія до доньки Сірка Наталки. Без такої тремтливої любовної колізії немислимий жо-ден романтичний твір.

Але сюжет далекий від мрійливої сентиментальності, навпа-ки — він напружений, динамічний. Сірки мають незвичне й не-безпечне заняття — виловлюють у тайзі тигрів — гордих, неза-лежних і сильних звірів. Звернімо увагу: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять. У двобої з тиграми вони є рівновели-кими, такими ж гордими та незалежними. Українці протистоять силам зла, яке уособлено в образі майора НКВС Медвина, про-тистоять і перемагають. Медвин женеться за Григорієм, підступ-но вистежуючи його в тайзі, готовий у слушний момент вбити. Але в цьому двобої перемагає Григорій. І це цілком закономірно: письменник щиро вірить, що переможе тільки добро.

Таким же мужнім і несхитним показано іншого героя — Ан-дрія Чумака в романі «Сад Гетсиманський». В. Винниченко назвав його «великим, вопіющим і страшним документом» радян-ської дійсності, сприяв його друкові у Франції. У цілому цей твір також має романтичного спрямування, хоч і переважають там детальні реалістичні картини перебування Андрія в слідчому ізо-ляторі, у в'язниці. Заслуга І. Багряного насамперед у тому, що він першим розповів світові про страшні катівні НКВС у «квітуючій Країні Рад» (це через 20 років повторить О. Солженіцин своїм романом «Архіпелаг ГУЛАГ»). Правдиві описи тюремного ув'яз-нення головного героя засновані на особистому авторському до-свіді. Отож, на майже документальній основі досить вправно ви-будовується розгалужений каркас витвореного уявою і фантазією митця апокаліптичного світу безправ'я, нелюдських знущань і принижень. Цей зовнішній світ контрастно протиставляється духовно наповненому, глибокому внутрішньому світові Андрія Чумака. Показуючи переживання, душевні муки, страждання свого головного героя, І. Багряний психологічно переконливо де-монструє стійкий опір добра злу, виходячи при цьому з традицій саме української класичної літератури, яка завжди розкривала душу народу, його ментальність, мораль. Він також безпосеред-ньо використовує засоби фольклорної поетики. Скажімо, пісен-ний зачин роману — до матері приїхали всі діти, щоб почути заповіт померлого батька, старого коваля. Цей заповіт — у тра-диції споконвічної народної моралі: триматися один одного, ря-тувати того, хто потрапляє в біду. А в біді зараз найменший брат — репресований Андрій. Як це відповідало душевному ста-ну самого автора! Навіть більше, заповіт старого Чумака зву-чить досить символічно, наче заклик, прохання до всіх майбутніх нащадків.

Символічною є -назва твору. За біблійною легендою, Гетси-манський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Там гарно й затишно, ростуть солодкі маслини. Такий сад душевної опори є разючим контрастом до тієї дійсності, в якій змушений страждати Андрій Чумак, якій він мусить мужньо про-тистояти.

Обставини незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв ба-гато сум'яття, розпачу, зневіри, проте всупереч усьому Андрій перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили збе-регти людську гідність. Андрія та інших дітей коваля не розчав-лює тоталітарний прес — ситуація скоріше бажана, аніж дійсна. В ній передано непереможну віру автора в незнищенність свого народу. Така оптимістична кінцівка і така провідна ідея «Саду Гетсиманського». Окрім основної проблеми, у цьому творі Іван Ба-гряний також художньо досліджує інші: любові й ненависті, вір-ності та зради, батьків і дітей, віри та безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані традиційно для народного сприйман-ня — з позиції пріоритету гуманізму й добра на землі.

Роман містить чимало публіцистичних відступів, роздумів, які підкреслюють