ВАСИЛЬ БАРКА
(1908—2003)
Справжнє ім'я — Василь Костянтинович Очерет.
Василь Барка народився 16 липня 1908 р. в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько його служив у козачій частині, повернувся покаліченим з російсько-японської війни. Сім'я постійно бідувала, батько теслював, до-глядав з трьома синами чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, що виробляли кінське спо-рядження для армії Будьонного. Очерети переїхали у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївки, куди Василь ходив до три-класної початкової школи.
З 1917 р. він навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворене на трудову школу. Улю-блений предмет хлопця -— література, він захоплювався творчіс-тю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Вивчав марксизм, але «кра-сиві» теорії не задовольняли серце.
У 1927 р. В. Барка закінчив Лубенський педтехнікум, працю-вав учителем фізики й математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі (в автобіографії зазначав, що фах вибрав по-милково, взявши за авторитет старших братів).
У 1928 р. через конфлікт з місцевими партійними керівника-ми В. Барка поспішно виїздить на Північний Кавказ до м. Крас-нодар, де вступає до місцевого педінституту на філологічний факультет. У 1930 р. у Харкові В. Барка видає книгу поезій «Шляхи»: «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово-ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Поета змушують прилюдно каятись на зборах РАППу (Російської асо-ціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).
Друга книжка В. Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», на «виробничі сюжети». Поезії цієї збірки створювалися під враженням спостережень на за-воді «Красноліт», де автор був у «творчому відрядженні». В. Барка одружується: з дівчиною-адигейкою. Писати на за-мовлення поет більше не може, тому обирає «добровільну по-етичну німоту», хоча продовжує творити: «для себе». На жаль, всі ці твори загинули під час війни. В. Барка вступає в аспіран-туру на українське відділення, але через постійний тиск він змушений був перевестись до відділу історії середньовічних за-хідноєвропейських літератур Московського педінституту. Од-ночасно поет працює в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником. І там пильні ідеологічні наглядачі добачили «контрреволюційність» в оформленні експозиції (використав твори митців релігійної тематики), за що Барка навіть було віддано під суд. Врятувався поет випадково через зміну настроїв у Кремлі. Барка-науковець читає курс лекцій з історії західноєвропейських літератур у Краснодарі, працює над кандидатською дисертацією про стиль «Божественної ко-медії» Данте.
У 1940р. він успішно захистив дисертацію у Москві. Після цього читав курс історії західноєвропейської літератури на філо-логічному факультеті Ростовського університету.
У 1941 р. В. Барка пішов добровольцем у «народне ополчен-ня», хоча мав можливість бути звільненим за станом здоров'я.
Підчас одного з наступів німців у 1942р. був тяжко поране-ний. Виходили його, незважаючи на ризик, чужі люди. Німці за-грожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам; а з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився живий після бою з німцями — «зрадники Батьківщи-ни». В. Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «ре-жимом». Видужавши, працював коректором у місцевій газеті «Кубань».
У 1943р. було оголошено мобілізацію всіх чоловіків на роботи в Німеччині. Війна назавжди розлучає В. Барка з рідними. У важкому зимовому переході поет писав вірші, більшість з яких загубилися. Цього ж року він обрав собі псевдонімі, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»); Змі-ною прізвища на псевдонім намагався захистити свою сім'ю від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з та-бору. Працював коректором у видавництві «Голос».
У 1945 р, після розгрому Берліна разом з іншими вигнанця-ми-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Розпочав перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953р.
У 1946р. у Німеччині вийшла збірка його поезій «Апостоли», у 1947р. з'явилась збірка «Білий світ». Письменник намагався перебратися до Франції, але невдало.
У 1950 р. з офіційного дозволу В. Барка переїхав до Америки, там працював над історією української літератури, видав окремі частини під назвами «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм», «Правда Кобзаря» (1961). Писав релігійно-філософські та літе-ратурознавчі есе, перекладав. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода».
Поетичні збірки «Псалом голубиного поля», «Океан» ви-йшли у 1958—1959 pp.
Протягом 1958—1961 pp. В. Барка працював над рома-ном «Жовтий князь», він був опублікований 1963 р. окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968р.; 1981р. вийшов у перекладі французькою; і тільки 1991 р. з'явився в Украї-ні).
У 1968 р. вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»).
Протягом 1969—1988 pp. письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). В цей час вийшла епічна поема «Судний степ», 2 і З томи поезій «Океан», поетична збірка «Свідок для сонця шести-крилих» (Нью-Йорк, 1981), драматична поема в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993). Ці твори В. Барка вважав найголовніши-ми у своєму художньому доробку.
У 1992р. в Україні опубліковані кілька творів В. Барки.
Письменник помер у Глен Спей (українському поселенні не-подалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003р.
У поетичній палітрі В. Барки — елементи різних стильових шкіл та напрямів. Тут можна бачити виразні впливи молодого Ти-чини, символістичної та футуристичної російської поезії, італій-ського Ренесансу, барокової поезії. Такий сплав стилів значною мірою