БОЖКО САВА ЗАХАРОВИЧ

1901 (24.04) — 1947 (27.04)
      

Ще зовсім  недавно наше літературознавство, виконуючи    «вказівки згори», вправно зрізало «гострі кути» біографій репресованих письменників. Так, в письменницьких довідниках дати смерті, а правильніше, брехливо  перекручені  дати смерті, переносились на воєнні або важкі післявоєнні роки... Комусь хотілося списати свої чорні справи на воєнні лихоліття. В біографічних матеріалах про життєвий шлях репресованих письменників страхітливі факти їхніх поневірянь і страждань замовчувались або відверто фальсифікувались. Та народна мудрість проголошує: немає на світі нічого таємного, що не стало б рано чи пізно відомим. Тому й зникають поволі білі плями недавньої історії, і правда пробивається на світ.
   Однією з трагічних в українському письменстві є постать нашого земляка Сави Захаровича Божка, справжні факти життя якого тільки недавно стали відомими читачам. Трагізм його долі полягав не лише в тому, що він був репресований тоталітарним режимом сталінської епохи. Відбувши 5 років концтаборів на півночі (1938—1943) і відвоювавши в Радянській Армії на фронтах другої світової війни, С. Божко повернувся у суспільство, де з новою силою і пекельною затятістю розгорталася боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». А саме у прихильності до нього й був звинувачений письменник сумнозвісною «трійкою» до війни. Не витримавши глухого муру людської байдужості, він помирає. Блюзнірська реабілітація відбудеться лише в 1960 році.
   Пам'ять вимагає правдивих свідчень про долю письменника-мученика. роман якого «В степах» зображує історичне минуле нашого краю на грані нинішнього і попереднього століть. Другий роман, назва якого залишається невідомою, про післявоєнні будні донецьких шахтарів припадає пилом десь в архівах колишнього КДБ.
   Яким же був життєвий шлях С. Божка, чиє ім'я для багатьох читачів невідоме й досі?
Сава Захарович Божко народився 24 квітня 1901 року на Катеринославщині, на хуторі Крутоярівка (тепер Межівський район Дніпропетровської області). Виріс він у багатодітній селянській сім'ї. Пас громадську худобу, допомагав на полі і вдома батькам. Вчився у сільській школі, потім у Павлоградській учительській семінарії, а згодом закінчив університет імені Артема в Харкові. До речі, тут вчився в цей же час і Володимир Сосюра, з яким вони приїздили в Крутоярівку, і там про цю подію пам'ятають і досі.
   С. Божко друкував свої нариси і статті у газетах «Селянська правда», «Студент революції», «Вісті ВУЦВК» та ін. Належав до організації селянських письменників «Плуг» і ВУССП. Брав участь у створенні газети прикордонного округу в Кам'янець-Подільському. Назву цій газеті — «Червоний кордон»— дав С. Божко. Перший номер часопису вийшов у травні 1924 року. Раніше письменник уже опублікував свій перший вірш «Плуг і молот», а з 1922 року прозові твори-оповідання «Козаччина» і «Хмельниччина». Талановитого письменника помітили за кордоном. Так, 1924 року Канадським видавництвом «Пролеткульт» було видано Божкову «Козаччину». У Кам'янець-Подільському в редакції «Червоного кордону» разом з нашим земляком працювали майбутній літературознавець) П. Довгалюк і поет Т. Масенко.
Повернувшись з міста над Смотричем до Харкова, С. Божко друкує історичну повість «Над колискою Запоріжжя» (1925). Та, мабуть, цей твір можна точніше назвати нарисом історико-соціологічного змісту, оскільки письменник приділив значну увагу економічним викладкам з історії запорізьких земель, заселенню їх німецькими колоністами та наймитсько-заробітчанським людом.
     Наступний твір письменника — «Українська Шампань» (1930) — розкриває історію виноградарства на Півдні України від початку XIX століття до кінця 20-х років XX століття.
Божко прагне освоїти жанр роману, який був характерним для прози 20-х років. Поряд з соціально-побутовим (А. Головко «Бур'ян»), історико-революційним (О. Досвітній «Америка») з'являються виробничі романи (О. Кузь-мич «Крило»), проблемно-психологічні (В. Підмогильний «Місто», О. Копиленко «Народжується місто»), науково-фантастичні (В. Винниченко «Сонячна машина»), в 1930 році з'являється історичний твір С. Божка «В степах». Він свого часу був високо оцінений критикою «як найвизначніший твір у цілій українській літературі». 1986 року відбулося повернення до читача саме цього роману. Донецький обласний інститут удосконалення вчителів звернувся з пропозицією до СПУ перевидати твір. І це було позитивно сприйнято. Хоча письменник до деякої міри й захоплювався на сторінках роману питаннями соціології більше, ніж того вимагає художнє освоєння життєвого матеріалу, він, як ніхто з його попередників, широко розкрив картини становлення Донеччини як промислово-вугільного краю України. С. Божко починає писати на шахтарську тематику, розроблювану в українській літературі Б. Грінченком, С. Черкасенком, М. Чернявським та ін. Для Божка є характерним багатоплановий погляд на долю шахтарства в контексті суспільно-політичних проблем Донбасу.
   У романі «В степах» змальовано зародження крупних землевласницьких володінь, розвиток капіталістичних відносин і зародження вугільної промисловості. Багато сторінок твору відводиться показу перетворення невеликого степового містечка значний торгівельний і промисловий центр, своєрідну столицю західного Донбасу. Автор із знанням справи змальовує це місто: «Курів степ копальнями, сходились і з'їздились юрби безробітіньої людності, а пунктом їхнього розподілу була станція Генераш. І коли маси робочої людності розпорошились по копальнях, коли увірвалися в підземні товщі степу, тоді тут і там погнало могили сіро-червоної породи та чорно-синього вугілля. Станція стала місцем розподілу і робочої сили, і вугілля, і хліба. Майдан навколо станції обсіли крамниці й будинки ремісників та містечкового купецтва. Закуріли димарі величезних парових млинів, а забране з околішніх сіл та економій зерно перемелювалось на борошно й шло на копальні та дальше— заводи Донбасу». Цей край був близьким Саві Божку, бо недалеко звідси, в широких степах західного Донбасу, знаходився і його хутір Крутоярівка.