Реферат - Сава Божко
8

А назва цього міста та його опис наштовхують на думку, що перед нами Гришине — теперішній Красноармійськ.
   У творі ми знайомимось з образами сільських підприємців (граф Шаботинський, Генріх Нейман) і промисловиків-капіталістів різних рангів (Густав Нейман, юрист Шеїн та ін.). Вони зображені в гострій економічній боротьбі за виживання. Одні з них (іноземці) мріють збільшити капітали на донецькій землі, інші — плекають .наміри на загарбання у власні руки багатств іноземців. Так, зокрема, розкривається в романі сюжетна лінія російськоге юриста Шеїна — людини із збіднілого, колись відомого московського боярсь-го роду. Йому на заваді стоять іноземні капіталісти, які спритніше, ніж російські багатії, вміють грабувати українську землю. Чи не бажаними сьогодні для декого з прихильників «єдиної і недєлімої» є такі думки Шейна про українські багатства:
   «У тій землі, з її надр, руськими руками розкрадаються руські скарби для росту французького, бельгійського та німецького капіталів. Руські люди, руська мова тільки в урядових інституціях та товщах робочого люду. Фінансово-промисловий та землевласницький світ цього багатющого краю жаргонить на всіх мовах.
Невже ж задля цього руські царі гнали сюди полки та цілі армії, щоб постачати для Донбасу рабів та погоничів? — думав у такі хвилини Шеїн.
Чим дужче зростав в глибині душі повіреного протест, тим жадоба бачити завойовану руськими царями землю, звільнену від чужинців, збільшувалась».
   Крім багатіїв, у творі зображено колоритні постаті шахтарів Сидорова, Зав'ялова, Квітченка, китайця Го, трудівників панської еканомії. Актуально звучить в романі і тема шахтарських страйків на Донбасі у перші роки ХХ-го століття.
Соціальний і психологічний аналіз нашої історії органічо поєднується в романі з описами степової природи, на тлі якої розкриваються людські характери. Ліризм є характерною ознакою стилю письменника. Уже з перших сторінок роману читач поринає у широкий степовий простір, який є часткою душі дійових осіб:
   «Надходить весна на степи. Ось вона повіває з-за ген того бугра. Через бугор великий чумацький шлях аж до Маріуполя. Це ж оцим шляхом на крилах теплого азовського вітру вона лине — пливе. Легенька, південно-східна сором-Диво ступає випещеними ніжками по снігових наметах: торкнеться льодового сугробу — стрибає через яри та балочки, припадає злегка до узгір'їв, торкнеться пругкими молодими грудьми високого бугра, м'яко цілує його чоло що од поцілунків тих гарячих чорними латками покривається...»
Письменник зображує степ в усі пори року: навесні, влітку, восени і взимку. Передає його різноманітну, таку дорогу степовикові красу.
Мова героїв твору індивідуалізована, передусім відповідає їхньому соціальному статусу. На сторінках роману автор відтворив і переповів устами героїв звичаї степового краю. Звернувся він, природно, і до шахтарського фольклору, продовживши цим самим традиції попередників, особливо С.Черкасенка.
   У 1932 році письменник переїздить до Херсона. Чому він покинув столицю, сьогодні зўясувати важко. Вірогідно, що рятувався від репресій, які вже починали розгортатись в Україні: смерть Хвильового та Скрипника, справа з Спілкою Визволення України, явно сфабрикованою спецорганами. Все це, напевне, змусило нашого земляка виїхати до периферійного міста. Там він викладав політекономію в педагогічному інституті та у Всеукраїнському заочному інституті масової партосвіти. В той час письменник виступив на сторінках місцевої газети «Наддніпрянська правда», надрукувавши зокрема в ній кілька розділів роману «До моря». Та творча праця продовжувалась недовго. Кільце репресій навколо нього звужувалось, і ось 14 листопада 1935 року бюро Херсонського міськкому партії розглянуло його справу і виявило, що, працюючи в Харкові, С. Божко «протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовим розцінював як боротьбу за наркомівське місце». Письменника С. Божка було виключено з партії. Можна тільки уявити, яким після цього стало життя письменника. Та все ж він продовжував писати.У 1936 році закінчив роботу згадував літературозна-вець, П. М. Довгалюк, рукопис роману С. Божко представив у Київське видавництво «ЛІМ» («Література і мистецтво»).В обговоренні роману брав участь один з керівників Спілки письменників М. М. Попов, який схвально відгукнувся про твір і рекомендував його до друку.
   У цьому романі зображувалася історія заселення півдня України після грудневих подій 1825 року у Петербурзі. Сам автор на сторінках «Літературної газети» пояснював:«Свій новий роман «До моря» я писав протягом п'яти років. Доба, яку я в ньому змалював, одна з найчорніших в історії народів колишньої царської Росії, а саме реакція Миколи І. Хронологічно самі події охоплюють лише один рік. Але у розповідях-сповідях героїв роману автор відбиває колоніза-торсько-кріпацьку політику російського, польського та українського панства кінця XVIII і початку ХІХ-го сторіччя». Крім того, відзначав письменник, в романі мова йшла про інші малодосліджені сторінки історії півдня України, змальовувались ліквідація бузького козацтва, заведення уланщини в колишній Херсонській губернії і життя військових поселень.
   Як бачимо, історична тематика широко захопила письменника. Жанр історичного роману став для нього провідним. Та цей твір так і не з'явився друком. Через кілька місяців після схвалення «До моря» було репресовано як ворога народу М. М. Попова. Через деякий час ця ж участь спіткала і Саву Божка: 27 червня 1938 року його арештували. Під час обшуку було забрано з квартири письменника і рукопис роману «До моря». Його не знайдено й у видавництві «ЛІМ», оскільки воно не було евакуйовано в тил, і подальша доля його не відома.
   У слідчих документах у справі С. Божка зазначалось, що він є одним із активних учасників антирадянського націоналістичного підпілля, за завданням якого веде підривну роботу. Слідство тривало

---

Сторінки: 1 2 3