партійна критика починає методично розвінчувати відступника від партійної лінії - "Е.Стріху". Коли ж з'ясувалося, що Е.Стріхи, як такого, власне й не існує, К.Буревій, аби вивести з-під удару колег-журналістів, був змушений виступити з самокритичною заявою. Вона мала назву "Автоекзекуція" і її було підписано тим же псевдонімом - "Едвард Стріха". Так, в часи поголовної самокритики, з'являється пародія на неї.
У драмі "Павло Полуботок" (закінчена 1928) висвітлено трагічний період в історії України, що настав після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Московщини. Гетьман Полуботок, що намагався бути рівноправним союзником Москви, на очах царя помирає в петербурзькій тюрмі, проклинаючи московське віроломство: "О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!" В цих словах прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією. Такого зухвальства Буревієві вибачити не могли. Його позбавлено всіх заробітків, а преса активно готує громадську думку до арешту письменника.
У 1932-33 роках письменник марно намагається знайти роботу в Україні. Час від часу під псевдонімами "Варвара Жукова" або "Нахтенборген" йому вдається надрукувати якісь дрібні статті, а в шухлядах нагромаджуються нові праці про театр та драматургію, без надії на публікацію лежать "Мертві петлі. Тюремні мемуари". Пресинг влади та злидні стають аж надто відчутними, і у вересні 1934 р. Буревій залишає родину в Харкові та їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту. В жовтні родина отримала від нього листа, а далі - мовчанка, перервана урядовим повідомленням, поміщеним у більшості радянських газет за 11 грудня про арешт української групи "терористів-білогвардійців". Тих самих "28", поміж яких, поруч з К.Буревієм, було згадано прізвища Олекси Влизька, Григорія Косинки, Дмитра Фальківського та інших. 13-15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями "в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади" К.Буревія було засуджено до розстрілу.
Вирок було виконано 15 грудня 1934 року.
Літературна спадщина Костя Буревія:
Зб. поезій - "Колчаковщина", "Поэт белого знамени", "Распад"; сатиричні та пародійні твори - "Хами" (1925), "Зозендропія", Опортунія" (1930), "Чотири Чемберлени" (1931), "Мертві петлі. Тюремні мемуари"; історична драма "Павло Полуботок"; монографії "Три поеми" (1931, про творчість П.Тичини, М.Семенка, В.Поліщука) й "Амвросій Бучма" (1933).