Таким чином, поет потрапив у вир класових суперечностей, що тоді охопили Донбас. Його спілкування з робітниками, роздуми про їхню долю наповнювали твори письменника.  Проникливість С. Черкасенка в історичне тло тодішнього суспільства відзначали літературознавці. Один з них, С. Єфремов, писав: «Його оповідання (Черкасенка — О. В.) обіймають переважно одну сферу, — шахтарського життя і показують, що те життя він знає добре і вміє вибрати з нього типові постаті...». А сучасний критик О. Бабишкін відзначив наступність творчості Черкасенка в українській літературі:  “...після оповідань Б. Грінченка й поезій М. Чернявського це перше повне й вагоме відтворення умов праці, душевного стану донецького шахтаря в українській літературі”.
Тож давайте ознайомимося з творами С. Черкасенка про шахтарську працю, про життя у нашому краї на зламі століть.
З почуттям внутрішньої напруги і співчуттям до важкої підземної праці у вірші «Шахтарі» він писав:

Тихо у вогкій пітьмі
В шахті, на дні.
Стіни ридають німі,
Мокрі, брудні.
Буйними краплями піт
Очі сліпить,
Лампи смердючої гніт
Блима, чадить.

В поезії «У шахті» поет так передавав внутрішній стан гірника в умовах виснажливої праці під землею:

Мокро і темно, немов в домовині.
Випало кайло із рук.
Дихати важко, ломота у спині.
В голову болісний стук...
Чому став?
Не дрімай!
Бери кайло —
Довбай!
Думка єдина: спочити хвилину —
Сили нема довбонуть.
Добре б піднятись та випростать
спину.
Свіжим повітрям дихнуть...

Підземна праця, яка часто ставала причиною смерті шахтарів, викликала в поета важкі асоціації:

Замість зірок золотих
 Ночей і вроди, і принади.
В кутках далеких і страшних
Убогі блимають лампади —
Неначе шабаш свій мерці
Сюди збирались святкувати,
свої смердючі каганці
 Де-де забули поховати...
(“Під землею”)

Гнітючий настрій, що супроводжує постійно працю шахтаря, вимагав якоїсь розради, забуття... Тому часто вуглекопи вдавались до горілки, щоб хоч на хвилинку забути свою важку долю. У вірші «Монолог» поет розкриває картину важкого сп'яніння шахтаря, його прагнення втекти від дійсності. Устами вуглекопа автор проголошує:
 

Горить, болить душа моя,
І серце все в огні.
В горілці горе утопить —
 Нікому то не гріх...

Та не лише відчуття розпуки полонить душу шахтаря. Він підсвідомо здогадується, що існуючому становищу повинен прийти край.

Як вийде з голови
Колись той хміль, то навісні —
Заплачете і ви! —
кидає гірник в очі своїм визискувачам.

Як свідок могутніх шахтарських рухів С. Черкасенко  розумів і підтримував прагнення робітництва до кращого життя, до свободи. У вірші “В царстві ночі” він так виразив ці ідеї:

Та в душі, з віків знебулій,
Ще ясніш горять огні.
І не зникли в млі минулій
Волі жданої пісні.
Виростають вільні крила...
Хто ж стримає нашу міць,
Коли в мури вільна сила
Вдарить громом блискавиць?!

До теми  шахтарської праці звертався поет і коли вже перебував за межами України. В далекому  закордонні, переосмислюючи свою участь в шахтарському русі в Україні, він згадував:

Я з вами жив...
На все життя
В моїй душі лишився спомин,
 І в бурях шарпані чуття
Ще бережуть живий відгомін
Колись пломінного буття.

Поет звертається подумки до шахтарів, своїх колишніх друзів, він хоче знати, чи здобули вони жадану свободу, за яку боролись протягом багатьох років:

Де ви тепер, мої брати,
Спрацьовані понурі друзі?
Чи ви знайшли кудою йти
В туманах марева ілюзій
До пожаданої мети?

Зміст цього твору не втрачає своєї актуальності і сьогодні, бо боротьба шахтарів за кращу долю не припиняється й досі. Шахтарські страйки і політичні мітинги, що розгорнулись на Донбасі у кінці 80-х років нашого століття, яскраво свідчать про це.
Твори письменника про  наш край не обмежуються тільки віршами. Шахтарська земля постала і в малій прозі Спиридона Черкасенка. Літературознавець  С. Єфремов на початку XX століття  писав про зміст прозових творів С. Черкасенка: “Його оповідання обіймають переважно одну сферу — шахтарське життя — і показують, що те життя він  знає добре і вміє вибрати з його типові постаті...”. У цих творах письменник змальовував шахтарів, їхній побут, участь інтелігенції у громадському житті, а також зобразив дитячий світ шахтарських виселків. Безперечним новаторством в українській літературі став розвиток нашим земляком теми  про тварин, які в його малих творах постають у внутрішніх почуттях, переживаннях. Наш земляк продовжив світову літературну традицію зображення внутрішнього світу тварин, їхню вірність людині.
Картини побуту шахтарських сімей, виробничі стосунки письменник розкрив в оповіданнях «Чорний блиск», «Чепуха», «Необережність», «П'яниця», «Ахметка», «Вони перемогли, «Блажчукове весілля», «Юдита». Тут вимальовується широка картина шахтарської дійсності, яка вже дихала революційним передгроззям. Так,  в оповіданні  «Чорний блиск» автор розповідає про старого шахтаря діда Лавріна, який конячиною вивозить на поверхню з шахти породу. Виснажений у молоді роки працею під землею (він працював вибійником), цей чоловік  фактично доживає на шахті свого віку. Одного разу, коли він відпочивав, перед ним у дрімоті проходить все його понуре трудове життя,  пройняте чорним вугільним блиском, який упікся йому в мозок, свідомість, у його старече тіло... Під час одного з відпочинків на поверхні він  замерзає, одержавши на останнє «щирі» слова привіту від штейгера: