Реферат - Спиридон Черкасенко
15

/> — Та він замерз, чорт старий. Ей, хто там? Люде!.. Бач, не знайшов іншого місця пропасти, собака!..
Не менш трагічно закінчується інший життєвий випадок, зображений в оповіданні "Необережність". На очах у батька гине в шахті син: спочатку його привалило породою, з великими труднощами ще живого хлопця відкопують товариші. Батько кинувся до сина, і в цей момент рухнула покрівля... Коли ж старий Панас Литкін звернувся до інженера шахти за матеріальною допомогою у зв'язку зі смертю сина, той звинуватив старого в необережності і ніякої допомоги не надав.
Людська нетерпимість, невихованість дорослих і дітей розкрита автором в оповіданні «Ахметка». Тут ми спостерігаємо обмежений побутовими та соціальними забобонами світ мешканців шахтарського селища, куди прибуває на заробітки група чоловіків-татар. Як і в  попередніх творах, розповідь автора пройнята глибоким  проникненням у психологію  людських стосунків, правдивим відтворенням життя робітників та їхніх дітей. Головний герой оповідання — татарин Ахметка, який приїздить на шахту і залишається там сам, бо його товариші, не витримавши тяжкої роботи та хвороб, змушені були повернутися додому. Ахметка ж не поїхав, бо вдома на його заробітки чекала хвора дружина і купа малих дітей.
Йдучи  вулицею, він постійно чує образливі вигуки дітей, які до нього кричать:
— Ахметка! А кобилка лопаєш?.. тобто, їси конину... А шахтарі глузують з нього:
— Ех ти, татарин… — говорив хто-небудь з робітників, регочучи.
— Татарин і є...
— Невіра...
— Шахтарі говорять, що татарина немає душі... бо він «мухоїданин» — мусульманин.
Ахметка часто залишався без роботи, бо його ніхто не  хоче брати в свою бригаду: він же нехристь. І тільки щасливий випадок та сміливість татарина допомагають йому вижити та змінити до себе ставлення гірничого оточення. Під час пожежі на шахті Ахметка допоміг врятувати шахтаря, але сам обгорів  і вчадів. Оповідання закінчується оптимістично:
«Ахметка вже на другий день вийшов з лікарні. Йому дали роботу на шахті. Шахтарі більше не глузували з «невіри», а дітки сміливо ішли до рук і грались з ним.
Ахметка більше не журився».
У своїх творах про шахтарське життя С. Черкасенко не абсолютизує причини важкого соціального стану робітників, не бачить вини лише у діях багатіїв. Часто причиною  трагічної долі стають не лише економічні умови життя, але й мораль героїв, їхня соціальна  поведінка («Блажчукове  весілля», «Тося» та ін.). І все ж письменник недвозначно вказує на панівні класи та політичний устрій Росії як головну причину народних страждань. В одному з оповідань («Юдита») письменник реалістично передає настрій замучених роботою і безправ'ям шахтарів однієї з шахт Донбасу.
Криком душі можна назвати цей монолог шахтаря:
«Ми ненавидимо все, на що не дивилися, про що б не думали. Ми ненавидимо пишний степ по весні за те, що не про нас краса його, восени — що по нім вільно гуляє вітер, коли в нас, у колодязі, стіни. Ми ненавидимо небо, хоч у Бога давно вже не віримо, ненавидимо за те, що воно потрібне нам, бо без сього не було б куди посилати найстрашніші прокльони наші за наше існування. Ненавидимо хазяїна й інших ненавистю голодного, побитого пса, за те ,що служимо їм. Ненавидимо себе, свою нікчемність, непотрібність самих до себе.”
В цих рядках відчувається нелюдська ненависть, що пробуджується у серцях робітників чорного підземелля, відірваних від національних коренів свого народу, перетворених обставинами соціального буття у темну фізичну силу. Це могло б стати застереженням для власті імущим від надмірного визиску трударів. Але такі думки, не раз висловлювані у прямих протестах робітників, не змінювали становища: непоступливість господарів шахт і робітнича сліпа затятість призвели до страшної суспільної кризи, яка вилилась у криваві революційні події та ще кривавіші соціальні експерименти наступних десятиліть.
В оповіданнях "Маленький горбань", “Яма», «Безпритульні», «Великодня ніч», «Сашків кінець» перед читачем постають радості, втіхи і страждання дітей шахтарських селищ. Трагічною зображена письменником доля дитини а оповіданні  «Великодня ніч». Тут розповідається про те, як у ніч перед паскою всі готуються йти до церкви, де ввечері пускатимуть ракети, відбуватиметься народне свято. В цю ніч силоміць до роботи ведуть хлопчика Сьомку. Штейгер його силою спускає в шахту і наказує пильнувати за машинами, які треба постійно  змащувати мастилом... До півночі всі шахтарі вибрались на-гора випити горілки та подивитись пускання ракет. Залишився в шахті лише переляканий Сьомка. І от в страшній підземній тиші перед зором хлопчика попливли видіння і марева з легенд та переказів про нечисту силу, про  страшного діда з зеленою бородою по коліна.
“Чвак-чвак... чвак-чвак, — раптом почулося з хідника.
Сьомка обмер... Серце йому дуже-дуже затіпалось й раптом боляче-боляче занило.
«Він», — блискавицею мигнула думка, але миттю погасла. Перед широко  розплющеними очима вимальовувалася зелена, невиразна постать...
Серце забилося востаннє й стало, і тільки в ухах ще якусь мить лунало страшне:
«Чвак-чвак... чвак-чвак!...”
З темряви вийшов Опецьок — молодий  буланий кінь, та його Сьомка вже не бачив, хоча очі й були широко розкриті — у нього розірвалось від страху малече серце...»
Дещо інакше звучить тема дитинства в оповіданні «Маленький горбань». У центрі твору доля маленького каліки  Павлика, в якого немає батька, і він живе з матір'ю та дідом. Він ласкавий, уважний до  людей і природи. Під впливом  материних казок формується його лагідний характер, а каліцтво робить уважним до чужого горя. Так, побачивши, як хлопці знаходять пташині гнізда,  Павлик  знищує  хлопчачі позначки  пташиних, рятуючи цим не одного пташеняти... Хлопці за це б'ють Павлика, знущаються над ним. Його жаліють мати,  дідусь. Спільну мову хлопчик знаходить з дівчатками, з якими

---

Сторінки: 1 2 3 4 5