ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
(1894—1956)
Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській роди-ні. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був від-мінником, потім у Глухівському учительському інституті.
Протягом 1914—-1917 pp. Олександр викладав фізику, при-родознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомир-ському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.
О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відді-лом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926—1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київ-ській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв карти-ну «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжна-родні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відря-дження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав пе-ред журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кіно-режисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кі-нематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олек-сандра Довженка».
У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», за-гострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі».
У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подоба-лись подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...
Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.
За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».
Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Все-союзному Державному інституті кінематографії), ставши профе-сором цього навчального закладу.
У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опу-блікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листо-паді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопа-да Олександр Довженко раптово помер.
У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарова-на Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.
На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кіно-знавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих філь-мів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...
За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і до-кументальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіно-повістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань
і ноаел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвя-чених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінемато-графа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість по-лум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).
Вражаючими документами доби є «Щоденники» О. Довжен-ка, а шедевром його творчості — «Зачарована Десна». У пре-амбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе на-родні, виразно.національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські», і щирий, всепроникаючий лі-ризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному радян-ському творові, надто, якщо говорити про діапазон його темб-рів — від найтрепетнішого, найпоетичнішого піаніссімо до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів ка-тастрофічних, 3 м'язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах ві-йни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»),— і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.
«Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади пись-менника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про