діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спа-лене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий ав-торський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...» і в якому висловлено знамени-ту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кін-ця XIX і початку XX століть.
Над повістю О. Довженко продовжував працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтвер-джує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варі-анти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив і пере-клад твору російською мовою. За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм. Досить плідним періодом у творчості письменника була Вели-ка Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942—1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п'єса і кіноповість. Під безпо-середнім враженням баченого й пережитого на фронті О. До-вженко приступає до роботи над кіноповістю «Україна в огні». Почав писати з кінця, потім повернувся до мирних днів. Принцип ретроспективного зіставлення подій визначив і сюжет, і компози-цію твору: трагедія війни надовго розлучає членів родини кол-госпника Запорожця, які уособлюють весь український народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспішав, бо реально вже бачив майбутній фільм. Він хотів розказати «правду про народ і його біду», про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального рyxy Червоної Армії, жодного слова він не сказав і про Сталіна. Його повість стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистської навали. Довженко не оми-нав гострих проблем, устами героїв запитував самого вождя, як же сталося, що не «б'ємо ворога на його території» і цілий народ український — віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для по-становки... «...мені важко од свідомості,— записував у щоденнику О. Довженко,— що «Україна в огні» — це правда. Але Сталін думав по-іншому. У січні 1944р. скликали навіть спеціальне за-сідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано До-вженка «як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії - та інтересам українського й усього радянського народу». Пись-менника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з по-сади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди висла-ли з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.
Багато хто з дослідників Довженка звертає увагу на те, що його оповідання, кіноповісті мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,— це й справді ніби одна книга про час і народ.
її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а ви-вершенням — «Поема про море», перейнята прагненням широ-кого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».
Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом ре-альної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки — ці й ба-гато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували по-шуки української прози. Його називали поетом і водночас політи-ком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам Довженко казав, що свої картини «писав з гарячою любов'ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя». Система, викорис-товуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ла-мала його. Як один зі знаків тої боротьби Довженка за свою духо-вну свободу залишився запис в його щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недо-брозичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,— невже любов до свого на-роду є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..».
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Кіноповісті «Земля», «Україна в огні», автобіографічна по-вість «Зачарована Десна», новели «Ніч перед боєм», «Воля до життя»; «Щоденник».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. О. Довженко. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіно-повість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. — 1994.
2. Кошелівець І. Про затемнені місця з біографії О. Довженка // Дніпро. — 1994. — № 9—10.
3. Лавріненко Ю. Олександр До-вженко // Українське слово. Т. 2. — К., 1994.
4. Семенчук I.P. Життєпис Олександра Довженка. — К., 1991.
5. Дончик В. Олек-сандр Довженко // Історія української літератури XX ст.: У 2 кн. Кн, 1/ За ред. В.Г. Дончика. — К-, 1994.
6. Корогодський Р. До-вженко в полоні. Розвідки та есе про майстра.