Наприкінці XX ст., а саме 26 квітня 1986 року Україні випало пережити чорнобильську катастрофу. Аварія на 4-му блоці Чор-нобильської атомної електростанції переросла в глобальну ката-строфу — не тільки екологічну, але й, у першу чергу, моральну. Поети і письменники намагалися осмислити цю трагедію, роз-крити її жахливу правду, приховану за стриманими повідомлення-ми тогочасного радянського уряду. З таким завданням прагнули впоратися Б. Олійник у поемі «Сім», В. Яворівський у романі «Марія з полином в кінці століття», Ю. Щербак у документаль-ній повісті «Чорнобиль» та деякі інші. Особливе місце в тогочас-ному літературному доробку на цю тему посіла поема Івана Дра-ча «Чорнобильська мадонна», опублікована спочатку в журналі «Вітчизна» (1988р.), а потім у збірці «Храм сонця» в цьому ж році, хоча твір був написаний в 1987р. На відміну від інших авто-рів, поет хотів не так показати перебіг жахливих подій, як ви-світлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показа-ти в сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Поема-мозаїка «Чорнобильська мадонна» постала як спокута й прозрін ня дорогою ціною.

За безладу безмір, за кар'єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям — життям молодим... —

заключна строфа фрагмента поеми, озаглавленого гірко-саркас-тично: «Ода молодості». Прагнучи передати багатоликість на-родної біди, поет зберігає й фактологічну основу, портретну конкретику, подає зразки «сучасного фольклору»:

На горі горить реактор. Під горою оре трактор,

цитує колег-письменників, переповідає розповіді -учасників лікві-дації аварії, вловлює її закордонне відлуння. Із цієї мозаїки постає багатошарова структура, де алегорія єднається з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти — зі сповідальними, постає естетич-но пережита художня істина.

Ще на початку своєї літературної діяльності багато хто з шіст-десятників застерігав сучасників і нащадків від «варварів із атом-ного віку»:

Пильнуйте, люди добрі й щирі.

Не спіть, учені і женці!

Чатують вас людинозвірі

з страхіттям атомним в руці

(В. Симоненко, «Невже?»).

Іван Драч також чи не першим висунув вимогу моральної від-повідальності людини за непрогнозованї результати НТР («Бала-да ДНК», «Балада про кібернетичний собор»). Та, на жаль, усі ці перестороги вчасно не були почуті. За гіркою іронією долі, саме Драчеві судилося «оспівати» будівництво Чорнобильської атом-ної станції. Щоправда, в його циклі «Подих атомної» зі збірки «Корінь і крона» немає «рожевого» захоплення величчю ядерної потуги, а скоріше психологічні портрети справді гарних і працьо-витих людей, які споруджували електростанцію. Цікавий факт з біографії Івана Драча: він є одним з небагатьох, хто не вивозив після вибуху на АЕС поквапливо своїх дітей з Києва, мало того, його син Максим, на той час уже випускник медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих, їх обстеженні й наданні першої допомоги і сам теж зазнав опромінення. Тому глибоко індивіду-альним болем", сердечною тривогою відгукнулася у серці поета глобальна катастрофа. «Чорнобильська мадонна» — це голосін-ня і покаяння, скорботна «материнська пісня з чоловічої душі».

Образ Матері-Мадонни — один з традиційних в українській літературі. У часи найбільших історичних випробувань наш народ шукав захисту й відпущення гріхів саме в Матері Божої, його за-ступниці-берегині. Марія Оранта, здійнявши руки над цією зем-лею, боронила від всякої скверни Київську Русь. Запорожці не

йшли в бій, не попросивши в неї благословенна. Тому в творчос-ті майже кожного письменника можна «Скорбна мати» Тичини, Марія з однойменного твору Упаса Самчука. «Чорнобильська mk't донна» — неначе продовження цього ряду. Автор у пролозі до поеми звертається до багатовікової традиції"зображення Мадон-ни, водночас переживаючи глибокі сумніви щодо власного права виразити в слові грандіозну катастрофу, перед якою всі слова безсилі, забуденні й замалі. Водночас він усвідомлює, що й мов-чати не має права, коли душу гнітить обов'язок сказати правду про вселюдську трагедію. Уже не поет пише про Чорнобильську Мадонну, а Вона пише ним. Він бачить її профіль у кожному жі-ночому обличчі, позначеному печаттю Чорнобиля. Мати — Ма-донна — Україна зливаються в уяві митця, розгортаючи галерею жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, Жінка-Мати (у тому числі майбутня, якій ще треба буде родити), Мати-Бать-ківщина — усе це грані: одного образу. Багатоголосся, розмаїття емоційних тональностей — від бурлеску до-патетики, від сатири до трагізму — виливаються у своєрідний жанр «поемн-мозаїки» (за визначенням А. Ткаченка), складеної з окремих, нібито неза-лежних, сюжетно не пов'язаних епізодів, об'єднаних, проте, спільною ідеєю— покути за страшний гріх перед своїми дітьми й матерями, своїм народом, своєю землею. Тому в поемі, цеге-тральною є проблема людської відповідальності за долю цілої планети. Адже коріння трагедії поет вбачає насамперед в мораль-ній площині: багатолітнє «христопродавство», споживацько-ути-літарне ставлення до світу помстилося на народові. «Помста вона і є — Чорнобильська чорна Мадонна». Поема — це твір філо-софської глибини й високого етичного пафосу, проблематика якого сягає далеко за межі самих лишень причин і наслідків ка-тастрофи. «Чорнобильська мадонна» — це крик болю. Крик не-самовитого болю від страшенної рани, завданої природі, Україні, людині, людству. «Чорнобильська мадонна» — це пересторога.-Пересторога синам України і синам усієї Землі: будьте пильні, будьте людяні, будьте правдиві, інакше планета не витримає на-руги — і вибухне божевіллям.

Отже, протягом трьох десятиріч літературної діяльності І. Драч видав багато збірок поезій, перекладів, кіноповістей, лі-тературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекла-дах мовами народів СРСР та