Іван Франко помер 28 травня 1916 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

У 1933 р. на його могилі було споруджено знаменитий пам'ят-ник з символічним образом каменяра, який розбиває скелю, прокладаючи шлях до нового життя.

Ім'я Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей. Твори Франка видавалися сотні разів і в Україні, і за кордоном.

Перу І.Франка належать понад 100 оповідань, десять пові-стей та романів надзвичайно широкої тематики. І.Франко напи-сав близько 15-ти драматичних творів, видав талановиті книги для дітей: «Коли ще звірі говорили» (1889), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895) та інші.

І. Франко перекладав з 14-ти мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Пушкіна, Лєрмонтова, Міцкевича, Яна Неруди та багатьох інших.

Українське літературознавство І. Франко збагатив сотнями праць, серед них 5-томне фундаментальне видання «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (1896—1910), «Карпато-руське письменство XVII—XVIII ст.» (1900), «Нарис історії укра-їнсько-руської літератури до 1890р.» (1910), «З секретів поетич-ної творчості» (1898), «Теорія і розвій історії літератури» (1899), «Іван Вишенський і його твори» (1891) та багато інших. Він є ав-тором низки праць з питань мовознавства, фольклористики, по-літичної економії, суспільно-політичної думки, загальної історії.

У казці «Фарбований Лис» в образі лиса Микити засуджено хитрість та пристосовництво людини. В історичній поемі «Іван Вишенський» висвітлено постать Івана Вишенського як видатно-го українського мислителя, полеміста XVII ст.

В історичній повісті «Захар Беркут» змальовано героїчну бо-ротьбу русичів проти монголо-татарських нападників. Герої твору понад усе люблять рідну землю, готові жертвувати задля її по-рятунку навіть власним життям.

Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного при-значення і місця серед інших народів — одна з провідних у твор-чості митця. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемі «Мойсей», написаній І. Франком у 1905 році. За жанром «Мойсей» — філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скуль-птура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії». Це строфа з трьох рядків п'ятистопно-го ямба. Перший рядок в терцині римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи. Виникає сво-єрідний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творі тільки жіночі (з наголосом на передостанньому складі). Терцини заучать урочиста, піднесено, патетично. Поема розкриває глибо-ку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що попри тяжкі по-невіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. В осно-ву поемі «Мойсей» Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фраг-мент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяно їземлів Па-лестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується у забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсееві промовляти до народу» по-грожуючи закидати його камінням. Пророк, втративши віру в Божий промисел, карається Богом:

А що ти усумнивсь на момент

Щодо волі моєї,

То, побачивши сю вітчину.

Сам не вступиш до неї.

Але зі смертю Мойсея не вмерли: його, ідеї та наміри: Єгошуа, «князь конюхів», продовжує справу пророка і провадить ізраїль-тян до обіцяної землі. Велику увагу при розгляді твору, безпереч-но; привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему; І справді, у пролозі І.. Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. За характером ви-слову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра е спро-можність народу віднайти себе:

Та прийде час, і mи огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впервжишся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі.

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Таку ж структуру має і сама поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Цікавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як і пророк, бере на себе відповідальність за долю народу, хоч у хвилини розпачу і піддається сумнівам:

Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом,—

Не нам тебе провадити до бою!

Отже, без прологу поема «Мойсей» сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом прихо-вується глибший, потаємний зміст.

Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість «Перехресні стежки». Назва твору симво-лізує «перехрещені» життєві шляхи персонажів. Кожен із героїв цього твору є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами — герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті — різних національ-ностей. Житейські перехрестя залишають свій відбиток на їх вну-трішньому світі. У цьому творі Франко порушує соціальні про-блеми: українського селянства та інтелігенції, взаємостосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та