Автор намагався показати знедоленим людям шляхи захисту своїх прав. Вкладаючи свої думки в уста адвоката Рафаловича, І. Франко ніби підштовхує народ до політичної боротьби за соці-альні й національні права.

Сюжет «Перехресних стежок» має два плани — любоз і бо-ротьба. Обидві лінії пов'язані з молодим адвокатом Євгенієм Ра-фаловичем, який приїжджає працювати в одне з міст Галичини. До жорстокої протидії з боку влади Євгеній готував себе заздале-гідь, проте він не міг передбачити, що «перехресні стежки» жит-тя зведуть його з Регіною — юнацькою любов'ю, тепер — за-міжньою жінкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму.

Така зав'язка сюжету Франкового твору. Розв'язок в ньому дві: любовна лінія закінчується трагічним фіналом (смерть Регіни); лінія ж боротьби має обнадійливу перспективу. Рафаловичу вдається певною мірою вплинути на обставини. Автор подає правдиву, глибоко психологічну характеристику «руського», тоб-то українського села, жителі якого — люди темні, затуркані, залякані, безправні. Неосвічені, наївні та довірливі селяни не вмі-ють захистити себе, не знають, кому вірити. До свого пана вони так само звикли, як віл до ярма, і тепер не розуміють, як без пана, самі, вони могли б керувати майном, прибутками. Втім, письмен-ник не вважає селян людьми нижчого сорту. Очима Рафаловича він бачить їхні розумні погляди, чує розсудливу й дотепну мову. Ці якості найяскравіше розкриваються підчас селянського віча. Для селян віче — школа політичного життя, самозахисту, можливість згуртувати сили. Виступ Рафаловича перед селянами — свідчен-ня щирого вболівання за їхні інтереси. «Браття селяни! — говорив Євгеній. — Покажім, що ми не діти, що не дамо водити себе за ніс. Не даймо загарбати собі своєї кервавиці. Піднесемо грім-кий голос проти всього панського замаху на наше добро...» Зро-зуміло, що в подібних епізодах твору устами Євгена Рафаловича промовляв до читачів сам І. Франко.

Отже, Іван Франко по праву займає особливе місце в україн-ській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фолькло-рист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, компо-зиторів. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко»,— писав Олесь Гончар.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», поеми «Мойсей», «Іван Вишенський», повісті «Пе-рехресні стежки», «Захар Беркут», казка «Фарбований лис», драма «Украдене щастя».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Басе І.І., Каспрук А.А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях. — К., 1983.

2. Гаєвська Л.О. Іван Франко. Романтизм? На-туралізм? Реалізм? //Проблеми історії та теорії реалізму україн-ської літератури XIX — початку XX ст. —К., 1991.

3. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. — Львів,— 1999.

4. Усе для школи. Українська літерату-ра: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 10 кл. — К., Львів, 2001.

5. Горак Л. Тричі мені являлася любов. Повість-есе.—К.,1987.