як самодостатнє невідання добра і зла), зберіг «дитинність» (як глибину вразливості та легкість уяви), але поєднав їх із змужнілістю, — хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме в неповторному поетичному переживанні суспільних явищ, сторінок національної історії».
Згодом, у 1990 році, київське видавництво «Молодь» подарувало читачам ще одну збірку поета — «Ікар на метеликових крилах». Як і в попередніх книгах. В. Голобородько не звертається всує до імені своєї батьківщини і рідного народу, хоча вся увага поетичної снаги автора занурена в образний світ народних вірувань, народної філософії та моралі. Цьому в значній мірі слугує віршовий розмір верлібр, в якому часом вчувається ритм старовинної думи:
|
Гей, козаче, чи ти через міру на радощах від
перемоги оковитої впився,
чи ти від жиру молодого, як собака, сказився,
чи ти у лиху годину із розумовим ґанджем
уродився —
ти ж не татарин, а юрба оця — не татарський ясир,
це ж — репатріанти —
— знову русичі —
— відбитий полон, повернений міждо мир
християнський.,.
Поет не ставить собі за мету спеціально звертатись до фольклорних засобів, і це спосіб його мислення, який іде від інтуїтивного народного світогляду, визначаючи таким чином поетичне кредо автора.
Наче сама наша історія проходить рядками поезій. Це й образ славного Сагайдачного, «який поміж рідні, що вийшла проводжати, стоятиме, у далеку путь проводжатиме» («Напучування») , це й згадка про Берестечко — вічну українську печаль (вірш «Кривий танець»).
Та минуле не існує для Голобородька самодостатньо. Поет напружено шукає в ньому відповіді на пекучі проблеми сьогодення. Він питає: «Чому ми такі стали сьогодні?»
Чи ж не ми самі перемикаємо
телевізійний канал,
коли почуємо українську пісню,
бо в пій співається про інший світ,
у якому не хочемо жити!
Ці слова печуть серце і зараз, коли утвердилась суверенна Україна, але національна свідомість народу, особливо на сході, залишається вельми низькою.
Хвилює поета недавня гірка і печальна історія голодомору ЗЗ-го року, страхітлива доля українського письменства («Побачення з Косинкою», «По слідах», «Телесик» та ін.).
Василь Голобородько—філолог і не скільки за освітою як за глибинним відчуттям суті рідного слова у його найрізноманітніших нўюансах. Яскравим і переконливим прикладом цьому може слугувати розділ його збірки віршів “Слова у вишиваних сорочках” (К., 1999) —“Українські птахи в українському краєвиді“. Поетом пророблена титанічна робота над пошуками синонімічних рядів усного народного слова на позначення назв характерних для України птахів. Та головне тут перш за все в тому, що Голобородько переливає ці назви у форму вартісного поетичного слова, у свої верлібри. Ось, для прикладу синонімічний ряд на визначення назв широко побутуючого у нашій країні птаха—відомої усім горлиці:
|
Горлице, горлице,
ти живеш у лісі або у садку, але
не на подвір'ї,
ти — дикий голуб,
ти голос свій подаєш, туркочеш
і своїм турканням себе називаєш:
ти — і туркавка, і туркавонька, і туркавочка,
і туркалка,
ти — і гуркавка, і туркочка, і тукавка,
і тутавка,
ти — і тутайка, і туторка, і туріючка,
і тручка,
ти — і туркало, і туркач, і туртош, і турок,
ти — і торонда, і торомба,
ти маєш туркотливе горлечко,
ти туркочеш,
ти воркочеш,
ти — туркотлива горличко — прочищаєш горлечко,
тому
ти — і горлиця, і горлице, і горличка,
і горленок,
ти — і орлиця, і орличка, і орлик,
ти так давно живеш поруч із моїм народом,
із прачасів мій народ переніс до
сьогоднішнього дня..
Та не тільки синонімічні ряди є характерними для назв птахів у віршах В.Голобородька. Це—тільки частина його фольклорних розшуків. До кожного вірша про того чи іншого українського птаха він добирає прислівўя, приказки, загадки, які ґрунтуються у свідомості народного генія на спостереженнях про них, прикметах , повірўях і навіть на замовляннях.
Відтворення у поетичному слові багатства назв українських птахів має ще у Василя Голобородька і прагматичне значення. Сам поет про це говорив так: “Побачивши якось птаха, про якого не знаємо навіть назви, ми тільки одне зауважуємо, на рівні безпосереднього спостереження, притаманного не лише людям: це —птах, але знаючи усе багатство назв птаха, загадку про нього, прислівўя і приказки, повірўя і прикмети, заклички і замовляння, повўязані з птахом, ми привносимо все це птахові, олюднюємо його, а, бачачи птаха в краєвиді, тим самим олюднюємо і дикий, порожній без людської присутності краєвид”.
У своїх віршах Василь Голобородько не шукає прямої відповіді на пекучі проблеми буття, його поезія — це своєрідний погляд на людину «з середини, в матеріалі національної психіки й чуттєвості, ожилих та оновлених архетипах народної художності» (І.Дзюба).
Світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутись до себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра. Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність його художнього слова. Сам поет про творчість говорить: «...процес народження вірша схований для мене, я не знаю, чому зупиняюся душею саме на цих виразах.. Крик птаха у природі і стан закоханості людини не мають нічого спільного, але в мові позначені одним виразом. Я схотів написати вірша щоб виправдати якраз оте переносне його значення». І далі: «Буває, напишеш вірша і не знаєш, з чого він народився. Скажімо, проаналізувавши потім уже «Міждо мир хрещений», я