Реферат - Борис Грінченко
5

чудовий фактичний матеріал для реконструкції помешкання Бориса Дмитровича.
Вуличка, на якій стоїть будинок, зовсім коротенька й виводить на широ-ку, переорану під городи, леваду.
...Через напоєну вологою ріллю прямуємо до річки Білої, що хвилястою стрічкою стелиться вздовж широкої балки. Ось, нарешті, вкрита тогорічним лис-тям стежка, вона в'ється понад самою річкою. У тихій воді відзеркалюється сіре небо, задумливі верби, осокори та старі в'язи.
Унизу, аж понад самісінькою річкою, поросли більші дерева, а поміж їх вилася в холодку стежка;
вона доводила аж до містка, що зроблено було через річку у панський сад» /читай — парк Алчевських — Ю. Є./.
Саме ці рядки згадав я, ідучи стежкою, що довела мене... до містка. Так, і місток є! Звичайно той, грінченковський не зберігся, але сучасний місток із ме-талевих конструкцій стоїть на тому ж місці.
Блукаючи стежинами понад Білою, згадав я і про те, що до Олексіївки Борис Грінченко прибув, коли йому минуло тільки 23 роки. Але вже тоді, зовсім молодий, без університетської освіти, він був своєрідним епіцентром гро-мадської думки й потужним генератором української ідеї на теренах зру-сифікованої України. До Олексіївки йшли листи видатних діячів української культури, з молодим педагогом шукають зустрічі, щоб порадитись з питань відродження національної школи. Його перші публікації жваво обговорювалися у студентському середовищі Харкова, Києва та Львова. Під час перебування у Олексіївці його   відвідують   В.   Самійленко,   І.   Липа та  Т.  Зіньківський.  Відомо,  що  І.  Липа та Т. Зіньківський зібрали різножанровий фольклорний матеріал, який передали Грінченку до його тритомного видання «Этнографичес-кие материалы».
Один з найбільш плідних дослідників наукової спадщини Б. Грінченка, викладач Луганського педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка Олекса Не-живий, розповів мені, що стосунки між Грінченком та Зіньківським були більш ніж товариськими. Останній раз вони зустрілися восени 1891 року в Олексіївці. В тому ж році Трохим Аврамович . Зіньківський  помер  у  30-річному  віці.  Після смерті друга Б. Грінченко видав двотомник «Писання Трохима Зіньківсь-кого», який невдовзі було заборонено царською цензурою, бо твори небіжчика мали позитивний вплив на розвиток національної свідомості українського наро-ду.
Саме це підкреслив Грінченко, завершуючи життєпис Зіньківського сло-вами: «... ось через що з великим жалем спиняємося ми перед Зіньківського до-мовиною, ось через що сумуючи дивимося навкруги,шукаючи, хто міг би стати замість його, хто міг би так, як він, жити одним — любов'ю до рідного краю».
Життєві принципи небіжчика відповідали поглядам самого Грінченка, тому стають зрозумілими їх дружні взаємини. Коли у 1892 році Іван Липа, у майбутньому відомий діяч Центральної Ради УРН, відвідав  Олексіївку,  він  отримав  від  Бориса Дмитровича фото на згадку про зустріч із таким пророчим написом: «Запевне прийде той день, що воскресне рідна країна. Ми віддамо свою силу на те, щоб сей день прийшов якомога швидше. Будемо жити — будемо пра-цювати на користь рідному краєві; будемо вмирати — умремо з. його ім'ям на вустах. Невідомих одного одному особисто єднає нас служіння нашій невмиру-щій великій ідеї».

(Джерело:Ю.Єненко. Промінь добра. Нарис-есе.—Луганськ, 1994)

---

Сторінки: 1 2