Ксеню, голубко, чого ти?—

Ох, Василю, так чогось тяжко... Дома б'ють та лають... Он поїхали —хліба не кинули...—

Як то? Ти нічого ще не їла з ранку?—

Нічого.—

Чому ж ти мені не сказала? Так... нащо. Я й без хліба перебуду.

Але я вжене слухав і біг додому. За кілька хвилин я повернув-ся з усякою їжею».

Або (із оповідання «Сестриця Галя»):

«Цей випадок розігнав Іванові мрії. Він підійшов до плачущих дітей.—

Не плачте, діти, годі! — промовив він, голублячи їх.—

Я маму хочу! — невгавав малий Василько.

-— Маму! — хлипала, тручи руками очі, Одарка.—

Мами нема, дітки... — тихо, ледве промовив батько.—

Мами нема: вона... пішла...».

У першому випадку письменник акцентує увагу читачів на тяжкому житті Ксені, бо мачуха постійно знущалася з неї. Автор розкрив багатий внутрішній світ дівчинки, її вразливість. У друго-му — відтворено трагічну ситуацію: вмирає мати, залишивши чоловіка з трьома малими дітьми.

У своїх творах Б. Грінченко настільки вживається в світ дити-ни, що інколи неначе дивиться на навколишню дійсність її очима, а деякі фігури дорослих стають другорядними. Наприклад, вчи-тель, батюшка, батько, мати й батько Грицька (оповідання «Ек-замен»,. «Дзвоник», «Грицько») не є об'єктами спостереження письменника, вони відіграють лише допоміжну роль.

Факти життя Б. Грінченка в дитинстві та юності сприяють глибшому проникненню в реальну життєву підоснову його опо-відань, саме дитячі та юнацькі враження позначились на багатьох творах письменника взагалі і дитячих оповіданнях зокрема. Але наявний у них значний автобіографічний елемент все ж не дає нам права ставити знак рівняння між автором та оповідачем.

Хотілося б зазначити, що Б. Грінченко досяг значних успіхів і як учений у багатьох галузях науки. Особливо цінними є його збірники етнографічних та фольклорних матеріалів «Думи коб-зарські» (1897), 3 томи.«Етнографічних матеріалів» та чотири-томний «Словарь української мови» (К, 1907—1909). Як діяч народної освіти Грінченко писав підручники, педагогічні розвідки тощо. Він же є автором першої книги для читання в школі укра-їнською мовою «Рідного слова».

Літературознавець С. Єфремов у постаті Грінченка вбачав «символ цілої епохи безмежного гніту з одного боку і дужого від-пору та громадської одсічі, з другого. Такі люди, як Грінченко, не-сли з собою перемогу живого духа над зверхніми обставинами, навпроти зверхньої сили репресій поставивши внутрішню силу активної любові до рідного краю».

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Дзвоник», «Каторжна», «Серед темної ночі», «Під тихими вербами», «Соняшний промінь», «Брат на брата», «Ясні зорі», «На новий шлях», «Олеся», «Украла», «Серед чужих людей», «Батько й дочка», «Сама, зовсім сама».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Левчик Н. Борис Грінченко // Історія української літерату-ри XIX ст. УЗ кн. Кн. 3. — К., 1997.

2. Погрібний А. Борис Грін-ченко в літературному процесі кінця XIX — початку XX століт-тя. — К-, 1990.

3. Погрібний А. Життя і творчість Бориса Грінченка.// Дивослово. — 1994. — № 3.