Підкинчуючи "Очерк", я в осени 1903р. взявся до перегляду І тому Історії для нового видання (перше, друковане лише в 600 примірниках, розійшлося вже в 1901р.), — тому що треба було зачинати німецький переклад — з справленого тексту другого видання. Була се тяжка робота, бо більшу половину тому переробив майже наново (в зв'язку з ріжними доповненнями і використанням нового або в І вид. не використаного матеріялу). Вона зайняла цілу зиму й весну 1903—4 року; за той же час було написано кілька статей з цілею популяризації української наукової роботи: статті для петербурського академічного збірника, у редакції якого я допросився, що їх надруковано українською мовою, і статті про Наук. Тов. ім. Шевченка для Журнала Мін. Нар. Просв. і Archiv'a fьr slav. Phil.* (*Архів слов'янської філософії (нім.)), та де-які дрібні праці.

Літо 1903 року зайняли публичні курси, уряджені у Львові, головно в інтересах української молоді, що мала прибути — й дійсно прибула з Росії. Тоді ж випустив я IV том Історії і взявся до V-го. Кінець 1904p. приніс мені радісну вістку — допущення до Росії Історії, наслідком горячого й різкого листу, написаного мною до тодішнього міністра Святополк-Мирського. Але се допущення задавало нову роботу; тт. II і III Історії розійшлися, треба було ладити нове видання, яке я хотів основно переглянути. Стративши надію докінчити т. v, я переглянув і дописав глави, що містили в собі огляд суспільно-політичного устрою українських земель під польсько-литовським режімом і випустив їх як першу частину тому п'ятого весною 1905р.; за тим пішло нове видання II тому, а з кінцем року — III тому.

Тим часом хвилі визвільного руху в Росії підіймалися все вище й вище. В Галичині з кінцем 1904p. розпочав я був в Л.-Н. Віснику кампанію з проводирями української національно-демократичної партії, яку підозрівано тоді в планах нового компромісу з польськими панами ситуації. Виступив против занедбування реальних потреб української людности, засліплювання суспільними ефектовними фаєрверками, що закривали очі на ті потреби (притоку дала справа будови театра і закладання приватних шкіл, але полєміка мала загальніший підклад). Але ще частіше тепер став відкликатися на питання дня в Росії, в листах і в статтях — в Л.-Н. В., і в російських газетах — в "Сині Отечества" і "Киевских Откликах", по українському питанню в Росії й польсько-українським відносинам в Галичині (більша стаття: К польсько-украинским отношениям в Галиціи, вийшла осібно, инші вичислені в хроніці Л.-Н. Вісника за той рік). Тодіж (літом 1905р.) приладив я нове видання "Очерка", де розширено огляд новішої історії й сучасного стану українства (випустив я його в квітні 1906, не чекаючи розпродажу старого — бо бажав ним відізватися на питання дня), й статтю про українське питання для збірника Russen ьber Russland. Та національне і спеціяльно українське питання не мало симпатії в російських ліберальних кругах, і писати в чужих газетах було трудно: прийшлося стрінутися з браком співчуття у редакцій і залишити їх. Вирисувалася крайня потреба в російськім органі для українського питання, і сю потребу я дуже пропагував в листах до земляків, а під осінь 1905p. вибрався на Україну, щоб позондувати український рух і поагітувати за заложеням органу. Побувавши в Київі, Одесі й Харкові, я набрав надії на можливість зреалізування сього плану і збірався виїхати в сій справі до Петербургу. Але страйки, маніфест 17 жовтня, чорно-сотенні погроми, вкінці (псевдо) ліберальний курс і нові постанови про пресу змінили зовсім ситуацію: на першу чергу виступило заснування українських газет, що закладаються з початком 1906p. по ріжних містах, а брак усякого порядку, урядовий терор і т. и. та повна непевність завтрішнього дня не дають іще можности ніякої трівкої організації.

Тому з осінню 1905p. вернувся я до роботи коло Історії, докінчив давно розпочату II частину V тому (випущену на початках 1906 року) і прийнявся за том VI вилучивши туди огляд економичного й культурного життя, яке первісне надіявся змістити в томі п'ятім, та спішачися швидше приступити до часів і подій, від яких рахують українську історію в звичайних поглядах на неї. Під початок літнього курсу огляд економичного життя, розпочатий ще в 1904р. і потім залишений, був скінчений. Разом з тим займався я організацією роботи коло спорядження корпусу актів до історії козаччини, неминуче потрібного супроти того, що від кінця 1880-х pp. перервалася всяка систематична робота на сім полі. Проект такий був мною предложений в Товаристві ім. Шевченка ще весною 1905р. (видрукований в 24 випуску Хроніки Товариства). Молоді археографи, підховані в моїм семінарі, мали розібрати між собою поодинокі партії в історії козаччини й зайнятися призбиранням до них актового матеріялу в невикористаних або мало використаних рукописних збірках Київа, Харкова, Петербурга, Москви, Кракова, Варшави і т. и. Від літа 1905р. організовано археографичні експедиції до Харкова, Москви, Кракова, Варшави, Петербурга, а члени їх мали приступити слідом до оброблення й приготовання до друку тих колєкцій.

Велика честь і утіха в тім часі стріла мені зі сторони моїх учеників і прихильників, що з нагоди десятиліття моєї наукової й громадської праці в Галичині пошанували