світлом і темрявою. Кульмінаційним є момент, коли серед приведених до трибуналу «ворогів» герой бачить свою матір з символічним ім'ям Марія. З натовпу її слова: «Сину! Мій мятежний сину!» сприймаються як голос самої України. Це голос застороги щодо того «світлого майбутнього», яке може бути здо-бутим ціною вбивства власної матері. У непримиренній супереч-ності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синівська любов, синівський обов'язок перед матір'ю — і революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Він намагається якось відстрочити фатальне рішення («я чекіст, але я і людина»), та весь попере-дній шлях моральних компромісів робить розв'язку неминучою. Герой перестає бути особистістю, яка сама розпоряджається власним життям і власними рішеннями, він стає гвинтиком і за-ложником могутньої системи.
Такий непростий внутрішній світ письменника, роздвоєність його душі, яка виявлялась і усвідомлювалася ним поступово, на-кладали відбиток і на творчість, визначаючи її ідейно-стильові особливості. Прямим продовженням осмислення «непростих» для автора питань є повість «Сентиментальна історія» (1928р.). Його героїня Б'янка не хоче почуватися «зайвою» (якими є това-ришка Уляна, художник Чаргар) у цьому новому суспільстві. Вона є сильною особистістю, з тих, які приваблювали Хвильового. Б'янка шукає доріг не лише для своєї «вишневоокої України», а й для себе. Поступово вона прозріває, бачить «світовий барда-чок» довкола, розуміє, що те омріяне майбутнє (називає його «сентиментальною даллю») не прийде само собою, хоч би якими лозунгами проголошувалося, шляхи до майбутнього повинні про-лягати через істинні морально-етичні цінності. Поки що героїня їх не бачить довкола себе; люди, які оточують дівчину, живуть під тягарем страху, тому й наглухо зачиняються кожен у своїй нірці, намагаються кожен по-своєму порятуватися цим фатальним від-чуженням від незрозумілої дійсності. Б'янка мучиться «темною ніччю нашої дійсності»,"«придавлених» долею людей, але нічого змінити не може, її останній вчинок, яким завершується оповідан-ня, має символічний підтекст: в розпуці дівчина віддає не себе, а найчистіше й найвартісніше, що має в душі, заради налагоджен-ня гармонії між мрією та дійсністю. Але чи можливо це? Твір може бути прочитаний як життєпис втраченого покоління, тра-гічна історія безнадійних пошуків втраченого часу.
Крах комуністичних ідеалів, відсутність творчої свободи, на-сильство «казарменого соціалізму» і наближення «розстрілу цілої генерації», безкінечні звинувачення в «буржуазному наці-оналізмі» штовхнули Хвильового до самогубства. Куля в скроню була останньою крапкою в творчості письменника. Дуже при-кро, що впродовж багатьох десятиліть твори Миколи Хвильово-го були вилучені з читацького вжитку, не передруковувалися, не згадувалися в радянських історіях української літератури, а ім'я письменника було забороненим. І радісно, що сьогодні, хоч і по-стфактум, але ми маємо можливість почути застороги таланови-того митця, щоб ніколи не повторювати трагічних помилок ми-нулого.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Оповідання «Наречений», «Мати», «Я (Ром антика)», «Ара-бески», повісті «Сентиментальна історія», «Санаторійна зона», роман «Вальдшнепи».
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Гречанюк С День повернення Миколи Хвильового //Укра-їнська мова і література в школі, 1987. — № 12.
2. Донцов Д. Микола Хвильовий //Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 1994. — Кн.1.
3. Харчук Р. Духовний ренесанс на Україні: Микита Шапо-вал і Микола Хвильовий // Слово і час. — 1991.— №6.
4. Микола Хвильовий //Історія української літератури XX століт-тя: У 2кн: Кн.і/За ред. BE Донника. — К., 1993.
5. Шерех Ю. Хвильовий без політики // Березіль.— 1991.— № 9.