Кавалерідзе Іван Петрович

(1887-1978)

скульптор, кінорежисер, драматург

Народився 14 квітня 1887 року на хуторі Ладанському (тепер село Новопетрівка Роменського району Сумської області). Походив він із давнього грузинського роду, батько його, Васо Кхварідзе, був переселений російською владою у середині ХIХ століття, після закінчення Кавказької війни, на Полтавщину. Дитинство Кавалерідзе минало в селі Талалаївці, де він навчався у початковій земській школі. 1899 року, після трьох років навчання в земській школі, його забрав до Києва дядько, художник і археолог, хранитель скіфського відділу Київського археологічного музею Сергій Мазаракі. Він добре знав І.Рєпіна, приятелював з А.Куїнджі, в його домі часто бували артисти Київського оперного театру, художники П.Мартинович, О.Сластьон, І.Селезньов, С.Васильківський, С.Світославський, Ф.Красицький, І.Труш. Творча атмосфера в домі Сергія Мазаракі сприяла формуванню смаків і творчих захоплень юнака. У Києві Кавалерідзе спочатку понад шість років навчався у приватній гімназії Валькера, яку змушений був залишити через переслідування поліцією за участь у студентських заворушеннях 1905 року. 1906 року Кавалерідзе вступає до Київського художнього училища в клас архітектури, потім переходить у клас ліплення скульптора Ф.Балавенського. Щоб добути кошти на прожиття та навчання в училищі, Кавалерідзе мусив вечорами працювати статистом у Київському оперному театрі, де познайомився з Ф.Шаляпіним, з якого 1909 року ліпить погруддя. У 1909—1910 роках Кавалерідзе навчається у Петербурзькій Академії мистецтв, у 1910—1911 — у Парижі, в майстерні відомого скульптора Н.Аронсона. У Парижі Кавалерідзе знайомиться з багатьма діячами культури Франції, відвідує майстерню славетного скульптора Огюста Родена. 1910 року Кавалерідзе одержує першу премію в конкурсі, оголошеному Військово-історичним товариством на кращий пам’ятник княгині Ользі, і разом із скульптором П.Сніткіним, своїм однокурсником, та архітектором В.Риковим (художнім керівником був Ф.Балавенський) виконав проект пам’ятника, в якому виліпив постать княгині Ольги та просвітителів Кирила і Мефодія. Пам’ятник відкрито в серпні 1911 року. Того ж року Кавалерідзе почав працювати на московській кінофабриці П.Тімана та Ф.Рейнгардта, де був гримером і скульптором у фільмі «Ключі щастя» (1912) та картині Я.Протазанова «Відхід великого старця», для якої створив портрет Л.Толстого. З 1911 по 1915 рік Кавалерідзе створює скульптури «Святослав у бою», «Борис Годунов», «Хокеїст», портрети Я.Протазанова, О.Волкова, О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Мусоргського та ін. У 1915—1917 роках Кавалерідзе служить у царській армії. З 1918 по 1928 рік скульптор живе в Ромнах, працює у відділі наросвіти, викладачем ма лювання в школах, режисером повітового театру. В ці роки створює пам’ятники Т.Шевченку і Героям революції в Ромнах, Григорію Сковороді в Лохвиці, Артему в Бахмуті і Слов’яногірську, Т.Шевченку в Полтаві та Сумах та ін. Як режисер поставив «Наталку Полтавку», «Трактирницю», «Лісову пісню» та ін. У 1928—1933 роках працює режисером на Одеській кінофабриці, у 1934—1941 роках — на Київській кіностудії «Українфільм». У 1944—1948 роках Кавалерідзе — старший науковий співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР, створює скульптури «Григорій Сковорода», «Козак на коні», «Святослав», пам’ятники Дзержинському та Леніну та ін. У 1949—1957 роках створює портрети І.Павлова, Л.Толстого, М.Горького, Ф.Шаляпіна, скульптури «Кобзар», «А.Бучма в ролі Задорожного» та ін. У 1957—1962 роках Кавалерідзе — режисер Київської кіностудії ім. О.Довженка, створює пам’ятник Б.Хмельницькому у Кобеляках, скульптури «М.Кропивницький», «Тарас Шевченко на засланні» та ін. 1962 року відбулася персональна виставка творів І.Кавалерідзе. 1966 року — прем’єра п’єси Кавалерідзе «Вотанів меч» у Тернопіль-ському музично-драматичному театрі ім.Т.Шевченка, 1967 році — п’єси «Перекоп» у Харківському театрі ім.Т.Шевченка. 1969 року І.Кавалерідзе присвоєно звання народного артиста України. 1970 року — прем’єра п’єси «Перша борозна» у Сумському і Тернопільському музично-драматичних театрах. Створив проекти пам’ятників Лесі Українці, горельєф «Богдан Хмельницький» та ін. Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 року в Києві, похований на Байковому кладовищі. 1987 року в с. Новопетрівці відкрито художньо-меморіальний музей Кавалерідзе, 1989 року — галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, 1991 року — музей-майстерню у Києві, на Андріївському узвозі. Іван Кавалерідзе прожив велике творче життя й залишив помітний слід в українській культурі як видатний скульптор, талановитий режисер кіно й театру, драматург. Людина енциклопедичної обізнаності й різнобічної обдарованості, він легко й вільно творив у цих галузях мистецтва й у кожній створив твори, які залишилися в історії української культури серед її кращих надбань. Навіть після того, як митець пішов з життя, деяким з них судилося народитися вдруге, як пам’ятникам Григорію Сковороді, княгині Ользі, Ярославу Мудрому, встановленим в останні десятиріччя в Києві. Творчість Івана Кавалерідзе як скульптора вирізняється великим жанровим і тематичним розмаїттям. Майстер творив в усіх видах і жанрах скульптури, мистецька спадщина його величезна й нерівноцінна, проте є в ній видатні твори, які становлять визначні віхи не лише в творчій біографії митця, а й в усьому образотворчому мистецтві. Насамперед це твори монументальної скульптури, зокрема пам’ятник Т.Шевченкові у Ромнах (1918), який є першим пореволюційним пам’ятником Кобзареві в Україні, якщо не враховувати тимчасового погруддя роботи Ф.Балавенського, встановленого у Києві 1918 року. Кавалерідзе ще в студентські роки в Петербурзькій Академії мистецтв 1911 року одержав заохочувальну премію за конкурсний проект пам’ятника Шевченкові в Києві. Пізніше автор, окрилений подіями національного відродження в Україні, розбудовою української культури в час Української Народної Республіки та Української держави Павла Скоропадського, зумів надати образові нового емоційного звучання. «У першому ескізі, — писав Кавалерідзе, — Шевченко сидів похнюплений, сумний. На перший план виступав