Іван Кавалерідзе - мотив гіркої думи; у роменському ж пам’ятнику

Реферат - Іван Кавалерідзе

мотив гіркої думи; у роменському ж пам’ятнику — в посадці голови, в жесті стиснутої руки, що покоїться на коліні, в усьому силуеті постаті, органічно злитої з п’єдесталом у формі пагорба, — я прагнув передати незбориму внутрішню силу поета, його нерозривний зв’язок з рідною землею». Кавалерідзе хотів, щоб вирішення пам’ятника відповідало глибинній сутності глибоко народної творчості Кобзаря, й уникнув поширеної в ті роки надмірної монументалізації, викликаної революційними суспільними змінами. Відкриття пам’ятника Т.Шевченкові в Ромнах 27 жовтня 1918 року перетворилося на грандіозне свято. На відкритті виступив 90-річний вчений Г.Вашкевич, філолог, співробітник «Киевской старины», який знав Шевченка і брав участь у виданні «Кобзаря». Пам’ятник великому просвітителю Григорію Сковороді Кавалерідзе створив у традиційній реалістичній манері, але знову вирішив його на низькому постаменті. Струнка постать філософа з натхненно піднесеною головою вима-льовується легким і виразним силуетом у навколишньому просторі. Сковорода зображений босоніж, з торбиною та свиткою, перекинутою через плече. Він немов простує до людей, постава його вирішена просто й без надуживання зовнішніми ефектами — саме так розумів Кавалерідзе сутність творчості Сковороди, його життєву позицію, позбавлену суєтності й марнославства і виражену в його кредо: «Щастя не залежить ні від неба, ні від землі, а від самої людини».У цих двох ключових у творчій біографії майстра скульптурах найбільш повно відбився його своєрідний стиль, позначений звертанням до класичних традицій скульптури, які він перейняв у своїх вчителів Ф.Балавенського та О.Родена. Монументальність скульптур він розумів не як щось велике й вражаюче за розміром. Насамперед у нього — це вираження величності духу, поетичної сили, яким підпорядковано форми скульптури. Використовуючи традиційні класичні засоби реалістичної пластики, він водночас звертався до народної скульптури, яка дала йому вміння гранично ясно й лаконічно вирішувати задум. Про використання Кавалерідзе засобів народної різьби по дереву свідчать і експресивні, вирішені у дещо геометризованій суворій формі народної карпатської різьби пам’ятники Артему та Олеко Дундичу. Це ж можна сказати й про проект пам’ятника Ярославу Мудрому, що мав бути встановлений свого часу на території Софійського заповідника у Києві й лише кілька років тому знайшов своє місце біля Золотих воріт. Для нього характерна лінійно-ритмічна експресія і монолітність узагальнених об’ємів, що свідчить про творче переосмислення скульптором традицій української народної різьби. Такою традиційністю позначені й усі фільми Кавалерідзе, в яких він незмінно прагне достовірно відтворити історичну атмосферу доби. Зокрема у фільмі «Григорій Сковорода» (1958) впадає в око гранична, немов скульптурна виваженість образів. Протягом дії Сковорода говорить мало, але кожне його слово, кожен жест промовисті й символічні, а драматургія від цього не втрачає емоційності й дієвості. Особливо цікаві сцени, де Сковорода показаний у Петербурзі, при дворі російської імператриці. Режисер вдало відтворює холодну світську атмосферу царських покоїв, де люди здаються бездушними манекенами, серед яких Григорій, хоч і почуває себе врівноважено й гідно, зовсім чужий і непотрібний. Його душа лине до берегів Дніпра, до Києва. У кожній мізансцені фільму, в кожній масовці Кавалерідзе прагнув створити гранично наповнені образи, задля чого він вдається до лаконічної, промовистої стилістики, яка перегукується зі стилістикою фільмів Довженка. Навіть маленька роль корчмаря, яку дуже характерно зіграв Максим Рильський, не менш промовиста, ніж головні ролі картини. Останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе, була стрічка «Повія» (1961) за однойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцінила тогочасна критика. На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм. Режисер і сценарист Ніна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти, чітко окреслили драматичну лінію, пов’язану з долею Христі. Режисер головну увагу приділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а відтворенню глибоких самобутніх характерів. Таким само традиційно добротним у майстерності і водночас глибинним і скерованим на психологічне вирішення образу постає Кавалерідзе у кращих своїх п’єсах «Вотанів меч» (1966), «Перекоп» (1967), «Перша борозна» (1970). А його фільми-опери «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937), у яких головні ролі виконували славнозвісні М.Литвиненко-Вольгемут та І.Паторжинський, і нині є кращими кіноекранізаціями видатних творів І.Котляревського та С.Гулака-Артемовського.

** У тебе неабиякий талант до скульптури і всі дані, щоб сказати все в цій галузі, але для цього необхідна серйозна праця. Віддати себе всього мистецтву, працювати над самовдосконаленням і самоосвітою — це найголовніше. Скажу тобі, щоб володіти грунтовно засобами мистецтва, навчитися говорити по-своєму, необхідно багато свідомо працювати і бути людиною розумною. Потрібно наполегливо йти раз обраним шляхом... Служіння мистецтву або науці — це служіння суспільству... /**С.Мазаракі в листі до І.Кавалерідзе. 1900-ті рр.**/

** Подібно до майстрів Відродження, Кавалерідзе — багатогранний митець, художник-мислитель. /**А. Німенко. 1967.**/

Сторінки: 1 2