ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
(1863—1942)
Ольга Кобилянська народилася в містечку ҐураТумора (су-часна назва Ґура-Гуморулуй) на півдні Буковини (тепер — тери-торія Румунії) 27 листопада 1863 р. у родині дрібного службовця. Батько, Юліан Кобилянський, народився в Галичині. Він належав до шляхетного роду, який мав герб і походив із Наддніпрянщини. Мати Ольги, Марія Вернер, походила з німецької родини, яка дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Бу-дучи сполненою німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння. У багатодітній родині (семеро дітей) Ольга була четвер-тою дитиною.
У 1868 р. Ю. Кобилянського переводять до Сучави, згодом родина Кобилянських переїздить до Кімполунга, де серед розкіш-ної природи минули дитинство та юність Ольги. У Кімполунзі ді-вчина відвідує початкову народну школу, де навчання здійснюва-лося виключно німецькою — офіційною мовою тогочасної Буковини. І хоча доводилося жити в німецько-румунському ото-ченні, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову, ще одна мова — польська — постійно звучала вдома. У школі на О. Кобилянську значний вплив мала її вчителька пані Міллер, яка прищепила дівчинці любов до книг, а у бесідах про літературу стала для неї старшою подругою. З народної школи Ольга перейшла до дівочої «нормальної» школи, в якій навчала-ся лише до п'ятого курсу, бо для оплати подальшого навчання' доньки в батька не вистачало грошей — гарну освіту важливо було дати насамперед синам. Але з таким станом справ Ольга не могла змиритися і продовжила навчання самостійно, згодом став-ши однією з найосвіченіших жінок свого часу. До уподобань Оль-ги можна додати захоплення музикою, безмежну й незрадливу любов до якої Кобилянська пронесла крізь усю свою творчість.
Тоді ж вона мала й ще одне хобі, про яке згадувала в щоденни-ку,— це пристрасть до верхової їзди, що дарувала їй відчуття по-вної свободи. Ще одним захопленням письменниці було маляр-ство, але, не маючи відповідної для малювання школи, Ольга від-мовляється від цього заняття.
У віці 13—14 років майбутня письменниця пише вірші ні-мецькою мовою.
У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Ко-билянської — «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. — «Воля чи доля». Потім були створені алегоричні за-мальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886—1887).
Умовно названий «кімполунзький» період ранньої творчості О. Кобилянської знаменний і переломом у її світогляді, який спричинило знайомство письменниці-початківця із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря. Саме вона, а згодом і її своячка Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, пе-реконливо радили їй писати українською. Як згадує сама пись-менниця, С Окуневська першою заговорила до неї українською мовою, вона ж навчала її фонетики, а разом з Н. Кобринською діставала для неї кращі твори з української літератури, які мали допомогти майбутній письменниці виробити гарний стиль. О. Ко-билянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це да-валось нелегко. Будучи вже відомою письменницею, вона часто просила українських митців виправляти мову її творів.
У 1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 році була опублікована україн-ською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з О. Кобилянською як письменницею знайомиться Леся Україн-ка, яка прочитала рукопис й відтоді пильно стежила за її твора-ми.
Ю. Кобилянський вийшов на пенсію у 188Э р. і оселився з ро-диною в с. Димці Серетського повіту. Для О. Кобилянської роз-лука з улюбленим краєм була важкою та болісною, там, за її сло-вами, вона залишала «велику частку своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили»:
Через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, родина у 1891 р. переїжджає до Чер-нівців '*'— міста, в якому О. Кобилянська житиме до самої смерті. Для письменниці почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців — «серця Буковинської України» — для неї відкрива-ється новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут Коби-лянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайо-миться з українським літературним життям. Тут вона могла
читати літературні та мистецькі журнали,, знайомитися з творами сучасної української літератури, спілкуватися з освіченими людь-ми, інтелігенцією.. Відтак життя письменниці,, стаючи дедалі роз-маїтішим і багатшим на події,, дає нові, додаткові імпульси для творчих пошуків.
У 1892р. письменниця пише працю «Рівноправністьжінок», того ж року виступає в журналі «Народ» із нарисом «Жіноча ви-става в Чикаго». Наступного року бере участь у виданні альма-наху «Наша1 доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіно-чий рух у країнах Європи.
У 1894 р. друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» (при-свячена Н. Кобринській — відомій у Галичині письменниці й гро-мадській діячці, ініціаторові створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух), робить прилюдну доповідь «Дещо про ідею жіночого руху»! опубліковану згодом у газетах, відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти,.
Упродовж наступних років О. Кобилянська. активно пише по-вісті та оповідання «Він і вона» (1895), «Царівна» (1896)* «Що я любив» (1896), а далі «Ніоба», «Некультурна», «Природа», (1898), «Земля», «У неділю рано зілля копала», «Через клад-ку», «За ситуаціями», «Апостол черні» та багато інших творів, в яких не тільки відтворила глибинні процеси соціального і су-спільного буття, а й виробила модерну неоромантично-симво-лістську стилістику з вражаючим імпресіоністичним розкриттям психічного стану людини.
У 1902р. письменниця написала соціально-психояогічну по-вість «Земля». У 1903р. Ольга