Михайло Коцюбинський - любов до прекрасного, не міг не дати свого співця, що відзначився б саме цими чесно...

Реферат - Михайло Коцюбинський

любов до прекрасного, не міг не дати свого співця, що відзначився б саме цими чеснотами у своїй творчості. Яких би тем не торкався мудрий і вимогливий письменник, вони набирали особливого, неповторного звучання правди і краси, що, зрештою, означатиме кінцеве торжество життя. Саме любов до нього і спонукала шукати надійних шляхів до кращих, вільніших і радісніших його проявів. Із спогадів М.Чернявського М.Коцюбинський саме і постає великим життєлюбом, що вбачав сенс буття в розкриленні кращих природних якостей людини, в утвердженні високогуманних відносин, при яких ніхто ніколи не знатиме насильства, буде «поступатися своїм правом тільки тоді, коли імпульсом до того буде власне бажання чи переконання». Сучасники М.Коцюбинського з дивовижною одностайністю відзначали рідкісний збіг між вишуканою досконалістю й красою творінь та особистістю автора. Мовби ілюструючи те твердження, М.Лозинський писав: «Я ніколи не шукаю знайомств з великими людьми. Для мене досить, що вони дають мені твори свого великого духа. Бо поза ним — «дух бодр, плоть же немощна». Коли людина творець, тоді її дух підноситься до найвищих вершин і, бачачи ті плоди духа, ми поклоняємося великому синові землі. Але годі все держатися на вершинах, великі люди — також люди. І коли ми їх зустрічаємо в щоденній обстановці життя, переконуємося, що вони тільки люди. І той дисонанс між плодами їх духа і ними самими викликає розчарування… А шукати їх знайомства значить шукати свідомо розчарування, — пощо? Він (Коцюбинський. — Авт.) був винятковою появою, в якій не було того дисонансу між його великим духом і його людською особою. Щодалі знайомство з ним відкривало нові грані його творів, людина й великий дух доповнювались взаємно і зливалися в чудову гармонію». Унікальність такого збігу робила його ще бажанішим і жаданішим для спілкування. Адже людина завжди шукає нагоди долучитися до омріяних зразків чистоти, доброти, краси. І ще рідкіснішим є явище, коли наші взаємини не затьмарюються пересторогою, а виступають природно й довірливо. «Він був один із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними викликають милостиве почуття задоволення: саме цю людину ти давно чекав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!»— згадував про М.Коцюбинського М.Горький. Безсумнівно, так сприйматися може тільки людина, яку попри всі її достоїнства було наділено головним природним даром — любов’ю до людей. Митець за покликанням, М.Коцюбинський мріяв створити літопис добра. В епоху ж реакції, столипінських кривавих перетворень, час визисків і жорстокостей письменник змушений був творити літопис всенародного горя, поневірянь і випробувань. Але надія, як і мрія, не покидала письменника. Світле і тверде переконання у неминуче справдження кращої долі пронизує кожне слово митця, кожну його інтонацію. Хіба не про це він сказав: «Яка сила життя! Ми звикли до нього і не помічаємо перемоги живого над мертвим, дійового над інертним, і ми ніби не знаємо, що сонце творить квіти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествує живе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повинні усміхатися світові дружньо».

** Людина — найцікавіше для нас явище тому, що вона змінюється, ховає в собі всякі несподіванки, не задовольняється жодною формою щастя. /**М.Коцюбинський.**/

** Любов і краса — це ті діаманти, які він шліфував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури. /**В.Гнатюк.**/

** Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей… /**Панас Мирний.**/

** У м’яких, сердечних тонах він завжди говорив про людей. Найбільш любив говорити про Україну, про її природу, про український народ, сумував з приводу його малописьменності, але був переконаний, що незабаром все зміниться… /**М.Стражеско.**/

** Він залишив усім нам… найвищий заповіт: ніколи не розминатися з людиною і завжди бути вірним рідному народові, правді, соціальній справедливості й свободі. /**П.Тичина.**/

Сторінки: 1 2