Новела «Intermezzo», на перший погляд, складна й незрозумі-ла, адже сюжет твору зводиться до розповіді про героя, який вто-мився, 'виїхав на природу, поспостерігав за сонцем, нивами, жай-воронком, собаками, зустрів людину, чомусь страшенно зрадів і знову повернувся до міста. Зрозуміло, що такий сюжет твору по-требує «ключа», який би розшифрував глибокий підтекст новели.

Ядро образного конфлікту «Intermezzo» становлять два клю-чових образи — «моя утома» і «сонце». Поступове зникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця — та-кий зміст твору. Образи твору символізують складну боротьбу в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як повертаються до нього душевна рівновага, готовність до виконання свого громадянсько-го обов'язку (наприклад, «Білі мішки» — це образ повішених, яким перед стратою накидали на голову мішки; «Зозуля» — на-родний образ-символ, що втілює надію на життя; образи трьох вівчарок — теж символічні: самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою цього пса стало прізвище міні-стра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки повстанцям), «дурний Оверко» — принижене й темне селян-ство, якому досить дати хоч трохи волі — і воно не кинеться вже ні на кого; Жайворонок — символ творчої наснаги, а Сонце — символ вічності, життя, світла).

Безперечно, це новела з глибоким психологічно-філософ-ським змістом. Це твір, який водночас сприймається дас своєрід ний естетичний маніфест письменника про завдання митця в пе-реломні часи. Проведенню заповітних думок автора сприяла форма оповіді від першої особи. Відомо, що тема твору завжди коріниться в його назві, тому необхідно згадати, що intermezzo (від лат. — проміжний, середній)— невелика інструментальна п'єса довільної будови,, виконувана між діями, драматичного чи оперного твору. Коцюбинський, же вклав сюди, глибокий філо-софський смисл. Образом intermezzo новеліст вказував на пере-починок утомленого митця..

Під чає читання новели, написаної від першої особи, може ви-никнути бажання сказати, що ліричний герой твору — це сам Коцюбинський:. Але це не зовсім так, бо багато відчуттів, описа-них у новелі, знайомі; кожному письменникові, хоча не можна не помітити, що твір дійсно має автобіографічну основу. Автора з його слабким здоров'ям виснажило фізичне й нервове перена-пруження (виконуючи службові обов'язки, він інтенсивно за-ймався творчістю). Влітку 1908р. Коцюбинський відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Є, Чикаленка. в селі Кононівка поблизу м. Яготина, тепер Київської, області. Перебування в Кононівці збагатило письменника численними враженнями, що й знайшло відбиття в новелі «Intermezzo», на-писаній того ж року. Митець, головний герой творуі втомившись від «незліченних «треба» і «безконечних «мусиш», від болю і горя, від злості й мерзенних вчинків людей, від жаху та бруду їх

, існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», тому що вже не може нічого створити для людей^ бо вже звик до людського горя; (про це свідчить згадка,- що він чергову звістку про трагедію' Людини заїдає «стиглою сливою»): У цій перевтомі' ми не сумніваємося, адже на митця впродовж років чигали чис-ленні випробування. Не випадково герой зізнається в заздрості планетам, які «мають свої орбіти, і ніщо не стоїть їм на їхній до-розі». Жадаючи спокою й самотності як найкращого відпочинку, він звільняється з залізних обіймів міста, з його гамору, метушні й опиняється в майже повному безлюдді.

Перше враження митця відтоді, як бричка вкотилася на зеле-не подвір'я садиби і пролунало кування зозулі, пов'язане з від-чуттям так довго очікуваної тиші, що: «виповнювала весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах». Так було скрізь тихо, що героєві стало соромно за «калатання класного серця». Однак незабаром, як тільки він зайшов: на від-починок до темної кімнати, в уяві; героя почади з'являтися люди:, від яких вія прагнув сховатися. «А люди йдуть. За одним; другий і третій і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні: — і всі кричать у мої вуха криком: свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди