ГРИГОРІЙ КОСИНКА

(1899—1934)

Справжнє ім'я — Григорій Михайлович Стрілець.

Григорій Косинка народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівка Обухівського району Київської області в родині малозе-мельних селян.

У 1908 р. родина виїхала на Далекий Схід, оселилася на бере-зі Амуру, але скоро повернулась назад. Жити було дуже важко. Тому Григорію як найстаршому довелося працювати (він полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні), після за-кінчення двокласної школи в селі Красному, де жив його дід, пра-цював писарчуком у волості, потім вирушив до Києва на заробіт-ки. Працював чистильником чобіт, канцеляристом і закінчив вечірні гімназіальні курси.

Про «революційний» період у житті Григорія Косинки майже нічого невідомо.

Відомо тільки, що він брав участь у громадянській війні, сидів три місяці в тюрмі (можливо, це була муравйовська тюрма, зо-бражена пізніше письменником у новелі «Фавст).

У 1919 р. Григорій Косинка опублікував перші нариси та стат-ті в газеті «Боротьба» (орган Української партії есерів-боротьбистів). Цього ж року в газеті «Боротьба» було надруковано і перший художній твір — невеликий автобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістських кореспон-денцій псевдонімом Косинка (його Григорій Стрілець взяв за на-звою скромних польових квітів — червоних косинців). У 1920р. він став студентом КІНО (Київського інституту народної освіти). Але через матеріальні нестатки закінчити повний курс навчання не зміг. У цей час він входив до творчої групи «Гроно», яка видала однойменний альманах, опублікувавши в ньому три етюди Косин-ки — «Під брамою собору», «Мент», «За земельку» (гронівці cтояли на оновлювальних позиціях у мистецтві, виступали за синтез усіх найкращих здобутків, але серед мистецьких течій виріз-няли імпресіонізм і футуризм).

У 1922р. Косинка опублікував першу збірку новел «На зо-лотих богів». Новели цього періоду дають змогу простежити, як письменник долав ггочатківський період й прилучався до традицій модерної новелістики саме стефаниківського типу: Через матері-альну скруту він залишив навчання в інституті. Працював редак-тором у різних журналах, відповідальним секретарем ВУФКУ, у сценарному відділі Київської кінофабрики, актором на радіо.

Другу книгу «Новели дезертира» Косинка намагався опублі-кувати в 1924 р., але йому відмовили в її публікації, що стало предметом серйозного занепокоєння автора та літературної гро-мадськості Харкова.

Протягом 1924—1926 pp. Косинка був членом літературного угруповання «Ланка», яке в 1926р. перейменувалось на «Марс» (Майстерню революційного слова). Після ліквідації літературних організацій у 1932 р. був позагруповим. У 1926 р. вийшла нова книжка новел «В житах».

5 листопада 1934 р. Григорій Косинка був арештований і зви-нувачений «в організації підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади», а 18 грудня розстріляний після вироку військової колегії Найвищого суду Союзу РСР в м. Києві від 13—15 грудня цього ж року (сталося це в приміщенні колиш-нього Інституту шляхетних дівчат, який пізніше називався Жов-тневим палацом культури, а потім Міжнародним центром культу-ри і мистецтв).

Письменник був посмертно реабілітований 19 жовтня 1957р.

Новелістичні дебюти Григорія Косинки в 1920—1922 pp. од-разу ж привернули увагу тогочасних письменників і дослідників літератури. За життя письменника було надруковано близько двадцяти збірок новел і оповідань. Серед них, окрім першої «На золотих богів», найприкметніші «В житах», «Політика», «Ви-брані оповідання», «Серце». На жаль, деякі новели втрачено на-завжди, в тому числі й останню «Перевесло», що була закінчена саме напередодні арешту.

Уже перша збірка новел письменника «На золотих богів» за-свідчила, що він не збирався бути речником якоїсь однієї політич-ної тенденції. Як художник «від бога», він виступає водночас і «за всіх», і «проти всіх»; йому болять і рани бідності найбільш об-краденого селянина («На буряки»), і месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира», і кров переконаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів та «вічних» міщан («Місячний сміх-», «Троєкутний бій»). Власний стиль і «своя» стилістика сформувались у Косинки дуже швидко. «Віддавши» на початку творчості данину імпресіоністич-ним, символістським і романтичним барвам, він уже в другій но-велі «В житах» поставав перед читачем як прихильник реаліс-тичного письма стефаниківського типу, в якому поєднались найрізноманітніші форми художнього мислення. Косинка як ху-дожник досяг «своєї сили» в середині 20-х років. Форма його творів набувала реалістичної «чистоти», а зміст їх, виростаючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохоплюючим, поліфоніч-ним. Це особливо помітно в новелах, де на перший план виступа-ла третя драма українського народу — драма тих, хто віддав себе на вівтар комуністичної ідеї. Заглиблюючись у характери сіль-ських більшовиків, письменник показує, що мета в них ніби бла-городна — покінчити з бідністю й експлуатацією, але способи досягнення її чомусь ведуть не до гармонійності, а до нових кри-вавих репресій. Погляд новеліста охоплює не просто проблеми злиднів та горя, експлуатації чи формування політичних орієнта-цій, а всю складність стосунків між людьми будь-яких прошарків і будь-яких ідейних переконань. Косинка розмірковує над волею й рабством, над джерелами добра і зла, над життям, ідеологічно детермінованим і незаангажованим, над проблемою особистості й народу. Тому-то «провладна критика» 20—30-х pp. звинувачу-вала письменника в аполітичності, нечіткості ідейної позиції, бо вимагала чорними фарбами змальовувати так званих ворогів на-. роду — заможних селян (куркулів), повстанців-петлюрівців і по-дібних їм, а світлими — бідняків, пролетаріїв, комуністів. Оскіль-ки ж Григорій Косинка цього не робив, то його назвали апологетом куркульства, поетизаторрм отаманщини й бандитизму.

Своєрідним синтезом художніх роздумів Косинки про драма-тичні випробування людини й народу в пореволюційну добу мож-на вважати два його твори — «Фавст» (1923) і «Гармонія» (1933). В обох оповіданнях головні герої проведені