З оповіданням «Фавст» пов'язана драматична історія: не ма-ючи надії на опублікування, письменник навіть не завершив його, і воно тривалий час залишалося в рукописі. Першу публікацію оповідання здійснив журнал «Український засів», що протягом кількох місяців у 1942—1943 pp. виходив в окупованому німця-ми Харкові. Як потрапив рукопис «Фавста» до видавців «Україн-ського засіву», сказати важко, оскільки після арешту письменни-ка 1934 р. його майно було конфісковане. У закінченому вигляді «Фавст» міг би бути чи не найглибшим твором письменника і всі-єї української новелістики 20-х років. Герой твору подібно до Фауста Й. Гете шукав життєвої істини, але на складних шляхах ре-волюції. Європейський Фауст, як відомо, не знайшов тієї істини, але залишив людям спрагу шукань і незнищенну віру в величезні духовні можливості людства. Таким же, хоч і на суто українському терені, постає в новелі Григорія Косинки і «Фавст з Поділля» — Прокіп Конюшина, шукання істини якого закінчилось божевіл-лям і смертю в муравйовсько-більшовицьких застінках.

Дуже важливою в творчому доробку Григорія Косинки є нове-ла «Мати», яку М. Рильський називав однією з найглибших ре-чей письменника. Написана в 1925 р., вона невдовзі з'являється окремою книжкою. Відтоді новела входила майже до всіх збірок письменника. Невідомо, що безпосередньо спонукало митця до її створення, як довго виношувався задум. Можливо, якийсь подіб-ний епізод із життя, а чи просто тривога за свою згорьовану маму, боязнь втратити її. Образ матері зустрічається в багатьох творах Косинки («На буряки», «За ворітьми», «На золотих богів»), але новела «Мати» в цьому плані особлива. В ній образ матері є не лише центральним, довкола якого відбуваються всі події. Тут цей образ сприймається двояко: як реальна мати, хоч існує лише в думках, переживаннях, спогадах, видивах сина, і як наскрізний образ-символ материнства — основи всього життя на землі, уо соблення вічного спокою, стабільності, захисту душі й тіла. Ко синка сміливо і впевнено перекреслив домінуючі в мистецтві то-дішні стереотипи, накинуті панівною ідеологією: надавати перевагу суспільному, класовому перед особистим, власним. Більшовицька мораль вимагала захищати інтереси класу, а не родини: стріляти в кохану, матір, брата, якщо вони були з воро-жого табору, залишати вдома хвору дитину, якщо того потребува-ло виконання виробничого плану. І те розцінювалося як подвиг, найправильніший вибір. Головний герой Косинки діє зовсім по-іншому. Його поведінка є природною, закономірною, власне, нормальною, а не сконструйованою автором задля втілення пев-ної ідеї. Дія відбувається в короткому часі — вечір, ніч, ранок. Усе в однотонній, густій, темній фарбі, що відповідає основному гнітючому настрою. У бідній селянській родині помирає хвора мати, найстарший син лаштується привезти із Зеленогаївки ліка-ря, хоч надій на порятунок мало. Все ускладнюється тим, що до-вкола йдуть бої між білополяками, гайдамаками, червоноармій-цями. В цю криваву фантасмагорію потрапляє Андрій. Усе в природі ніби передчуває неминучість фатального кінця: смерті матері («надходить велика буря», «чорне сонце, втикане багря-" но-червоними стрілами на вітер», насторожено «шумлять придо-рожні верби», десь дико «кряче ворон»). По дорозі Андрій зу-стрічається з поляками, які примушують його.возити на позицію

снаряди. Він мимоволі стає учасником подій у польському вій-ську, але те його не обходить: «Плювати мені, що б'ється в гаряч-ці армія, у мене дома так само б'ється мати». Такий моральний вибір сина. Образ матері заступає йому весь світ, наче існують „інше двоє: син і мати. Перед очима постійно стоїть її «розірвана з гарячки на грудях сорочка», «великі очі, як обвалені копитом ямки на лузі з водою». Вона немовби вже свята — десь глибоко в душі, в уяві. Щоб не порушити ту недоторканну святість, Андрій т зізнається полякам про мету своїх мандрів на полі бою: «Хіба можна було сказати цій потайній собаці про смерть моєї матері?» Усіх довкола він сприймає як ворогів матері (ворогів усього свя-того й світлого), і вирішує помститися — вбити «хоч одного з ар-мії, що носить житній колір шинелі». Звернімо увагу: вбити не ідеологічного противника, а ворога, який заважає порятувати маму. Вже вертаючись додому без лікаря, в немилосердній люті він так і зробить, і від того стане «п'яний якоюсь великою радіс-тю перемоги». Андрій розуміє: з поразкою білополяків він зможе швидше вернутися до матері. А коли вже буде вдома і довідається про смерть матері, бажання помсти знову заполонить його. Він захоче вбити пораненого польського графа як уособлення тих темних сил, які призвели до родинної біди.

Отже, позаполітична позиція письменника, в чому його зви-нувачувала критика, тільки допомогла йому не відступити від життєвої правди. Поведінка всіх дійових осіб невимушена й за-кономірна: поляки, які прийшли визволяти цей народ від більшо-визму, грабують його: забирають коней і підводи, зривають із грудей Андрія мамин хрестик; прості солдати хочуть додому; а українські селяни стомилися від війни... Читаємо про все це — і хочеться вірити слову Григорія Косинки, хоч ніде він не вислов-лює свого ставлення до зображуваного. Насамперед його ціка-вить людина, її внутрішній світ, її звичайні проблеми, а загальнолюдські вартості визначають його моральні оцінки, що випливають із самого тексту.

Тридцять років твори письменника не перевидавалися, а ім'я замовчувалося або згадувалося в негативному контексті. Реабілі-тація художніх і публіцистичних творів письменника відбувалася в кілька етапів. Учасихрущовської«відлиги» в 1962р. М. Стель-мах і М. Рильський підготували збірку «Новели», куди входили чотирнадцять новел, які нібито своїм змістом не суперечили ра-дянській кон'юнктурі