ЛІНА КОСТЕНКО
(рік народження 1930)
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліко-вані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогіч-ний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.
Ліна Костенко закінчила інститут у 1956р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі».
Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958р., зго-дом — збірка «Мандрівки серця» (1961р.).
У 1962р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеоло-гічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала «в шухляду». Це тоді були написані й «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». У 1963р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму «Перевірте свої годинники». 1964—1965 pp. були, очевидно, ча-сом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції,— підписувала листи протесту, коли у Львові судили В. Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969р. Осип Зенкевич видав у діаспорі велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема поезії, які поширювалися у «самвида-ві» через заборону комуністичною цензурою.
.Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміли-вим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Ось, наприклад, рядки з вірша «Райська елегія»: .
Бог їй каже: о жінко! Ти ж тільки слабке створіння.
Ти забула, що я у нашу рив тебе із ребра?
Не скузуйся зі мною, бо із того варіння.
Бо із того варіння не буде тобі добра.
А вона йому каже:—
На те ж воно. Господи, й літо,
Щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ?
Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,
А цензура вже є, і є заборонений плід!
У 1977р. надрукована збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», через два роки роман у віршах «Маруся Чурай», а у 1980р. — збірка «Неповторність».
У 1987р. вийшла збірка «Сад нетанучих скульптур». За ро-ман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поете-са отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.
Збірка «Вибране» побачила світу 1989р.
За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Кос-тенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Кон-сорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письмен-ників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» і окремою брошурою видана лекція «Гума-нітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999р. в національному університеті «Києво-Могилян-ська академія». У 2000р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги.
Під час Помаранчевої Революції поетеса була довіреною осо-бою лідера опозиції Віктора Ющенка.
Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі фі-лософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не ска-заним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою «предтечею», од-нією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцін-ність, хто рішуче ламав звичні художні критерії. Вихід книжки «Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сен-сацією. 1 не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких просту-пає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів. «Вічна ріка» — вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» — це масштабне річи-ще, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й за-гальнолюдське.
Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:
/ не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю.
її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користува-лась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чинов-ники просто боялись ЇЇ чіпати.
Твори Л. Костенко на літературні теми активізують самоусві-домлення поезією своєї ролі в системі справжніх духовних цін-ностей. Достатньо їх і в збірці «Над берегами вічної ріки», а ще більше в книжках «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур» (1987). А поряд чимало творів, у яких авторська думка звернена до вічних сюжетів мистецтва й міфології, до історичних подій та епізодів із біографій видатних людей. Ці вірші всуціль переткані цікавими паралелями, ремінісценціями, часто заряджені полемі-кою, в якій багато тонких іронічних випадів — один із улюблених літературних прийомів Ліни Костенко. І в
