ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

(1769—1838)

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. у Полтаві в родині канцеляриста міського магістрату.

У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян.

Хлопець навчався в Катеринославській духовній семінарії Полтави, служив у Новоросійській канцелярії, учителював у по-міщицьких сім'ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та зви-чаї народу.

Протягом 1796—1808 pp. І. Котляревський перебував на військовій службі, у 1806—1812 pp. брав участь у російсько-ту-рецькій війні. .

У Петербурзі стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах «Енеида на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ».

І. Котляревський 1810р. вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян (у Полта-ві), на якій перебував майже до кінця життя. У 1812 р. він сформу-вав український козацький полк на війну з Наполеоном, у 1813-— 1814 pp. працював у Дрездені й Петербурзі. У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харків-ського товариства любителів красного письменства.

Іван Котляревський у 1818—1821 pp. працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щеп-кіна.

Драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарів-ник» написав у 1819 р.

У 1821р. Котляревський став почесним членом петербур-зького Товариства любителів російської словесності, був скарб-ником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства.

З 1827 по 1835 pp. І. Котляревський був, попечителем Пол-тавського благодійно-лікувального закладу.

Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. Смерть основоположника нової україн-ської літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує»,— сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам'ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авто-рові «Енеїди».

Творча спадщина І. Котляревського — це поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з пра-ці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сафо». Але найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема «Енеїда». Так, «Енеїда» була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням.

Над «Енеїдою» Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798 p., чет-верта — в 1809 p., п'ята в 1822 p.; повністю твір завершено в 1825—1826 pp., а видано в 1842р. після смерті письменника. Для написання поеми автор скористався досвідом своїх поперед-ників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та вели-кодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини «Енеїди», її стиль, гумор. У роки на-писання «Енеїди» Котляревському, безумовно, були відомі бур-лескні поеми російських письменників М. Осипова, М. Чулкова, комедії М. Фонвізіна, В. Капніста. Проте все це були впливи по-бічні. Головні джерела «Енеїди» — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання «Енеїди», у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в об-разах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших пред-ків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мерт-вою книжною мовою неможливо, і скористався «мужичою», тоб-то народною мовою. «Педанти,— зазначав сучасник письменни-ка,— здивувались і — замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменни-ка, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали смія-тися». Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там на-родна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для «висо-ких» літературних жанрів її вважали непридатною. Але письмен-ник довів, що це не так.

Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сю-жету, запозиченого у Вергілія. І все-таки «Енеїда» — оригі-нальний твір: у римського автора-12 частин, а в Котляревсько-го — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а дея-кі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зу-стрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони витриманГв дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо міста й села Полтавщини, наприклад, Лубни, Гадяч, Будища). Котлярев-ський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Прав-диві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. Завдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побу-тове — піднесено-урочистим.

«Енеїда» за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бур-лескна — бо події і люди змальовуються в основному в жартів-ливо-знижувальному тоні). Проте гумор «Енеїди» — не розва-жальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і за-глянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспіва-ти героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі. Автор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної не-рівності, захисту рідної землі