з його невмолимими законами примушує йти проти гуманних по-чуттів. Так само вірність, чесність, правдивість і щирість Петра в ставленні до Наталки приходять у конфлікт з реальною дійсніс-тю, де мірилом усього є матеріальне становище людини. Немовби на противагу Терпилисі й Петрові, які не можуть до кінця встояти під тиском життєвих обставин і змушені тією чи іншою мірою по-ступитися своїми моральними переконаннями, Котляревський вперше в українській літературі виводить на сцену нових геро-їв — Наталку та Миколу, які завдяки силі свого характеру здатні ступити на шлях опору «нелюдським обставинам».

У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і вина-хідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наводить її на думку: «У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою». І На-талка використовує найменшу можливість для збереження сво-боди життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.

Виходячи з просвітительського уявлення про природну добро-ту людини, Котляревський робить крок уперед і в своїх творах показує, що реальна поведінка, ті чи інші риси особистості за-лежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда. У п'єсі «Наталка Полтавка» Тетерваков-ський заявляє: «Я — возний і признаюсь, що от рожденія моего расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал». Ці слова, по суті, характеризують антигуманний характер усього суспільного організму. Виходить, що в обов'язки возного як одного з дрібних функціонерів державного апарату не входить робити людям до-бро. Навпаки, соціальна роль Тетерваковського саме й дає йому можливість нехтувати інтересами інших, зокрема домагатися си-луваного шлюбу з Наталкою, погрожуючи при цьому старій Тер-пилисі судом, штрафом і навіть ув'язненням. Разом з виборним він вимагає, щоб Петро відступився від Наталки (зрадив природ-ному почуттю) і негайно забирався з села. «А коли волею не пі-деш,— підтримує його виборний,— то туда заправторимо, де козам роги правлять». Виходить, що суспільство, засноване на неправді й насильстві над особистістю, сприяє виробленню в лю-дині егоїстичних, протиприродних рис.

Історичне значення п'єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану «жи-вою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності, у тому, що вона стала основою оперного мистецтва України. Зре-штою, це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій, європейській літературі.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

Поема «Енеіда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Моекаль-чарівник».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Волинський К. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К., 1969.

2. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах.— К., 1961.

3. Хропко П. Іван Котля-ревський: Біографічний нарис.— К., 1969.

4. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. — Львів, 1994.

5. Шевчук В. «Енеїда» І. Котляревського в системі літератури українського бароко //Дивослово. — 1998. — № 2,3.