МИКОЛА КУЛІШ

(1892—1937)

Микола Гурович Куліш народився 19 грудня 1892 р. у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — Хер-сонська область) в бідній селянській сім'ї. Закінчив церковно-па-рафіяльну школу. 1905 р. на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, звідки Куліша неодноразово відраховували, як він писав в автобіографії, «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству». В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епі-грами, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання в Олешківському міському учили-щі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисе-ром, і актором, і драматургом.

У 1908 р. Микола вступив до Олешківської прогімназії. Але заклад було закрито, тому Куліш поїхав на Кавказ, де склав екс-терном екзамени на атестат зрілості. У 1913 р. написав росій-ською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу,— комедію «На рыбной ловле», яка стала основою для створення комедії «Отак загинув Гуска». М. Куліш вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету у 1914 р., але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив вій-ськову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915—1917 pp. він провів на передовій. У 1917р. в армійській газеті надрукував свої вірші на громадсько-політичні теми. Одним з перших серед офі-церів полку перейшов на бік революціонерів.

У 1919р. М. Куліш сформував у Херсоні Дніпровський селян-ський полк, з яким воював проти Денікіна на боці Червоної армії. Враження від цього періоду відбились у драматичній поемі «Па-тетична соната». Завершивши у 1921р. військову службу вій-ськовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, М. Куліш перейшов на цивільну службу. Цього

року він був заарештований і помилково звинувачений у хабар-ництві на посаді члена лікарської військової комісії, але через кілька днів був звільнений з-під арешту. Після цього завідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. Протягом 1921 —1922 pp. Він написав літературно-публіцистич-ний твір «По весям и селам», де відбив враження від побаченого в цей період, у 1922 р. переїхав до Одеси, де працював інспекто-ром шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки «Гарт», захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильо-вого «Урбіно», закінчив п'єсу «97», яка зробила його знамени-тим драматургом.

З 1925р. письменник жив у Харкові, тут він плідно співпра-цював з режисером театру «Березіль» Лесем Курбасом, був об-раний другим (після М. Ялового) президентом ВАПЛІТЕ — най-більшої на той час літературної організації, входив до складу редколегії провідного часопису України «Червоний шлях». За де-сятиліття творчої праці створив понад десять п'єс, які принесли йому світову славу: «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай, село», «Вічний бунт», «Хулій Хурина», «Зона», «Закут».

Щоб побачити, що відбувається в суспільстві, у 1933р. дра-матург вирушив з Харкова до рідної Херсонщини. Через два тиж-ні повернувся додому пригніченим від побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників за п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. У1935 р. на похоронах друга І. Дніпровського він був заарештований. Дра-матурга звинуватили в участі в «контрреволюційній боротьбист -еькій організації», яка нібито ставила перед собою мету повалити радянську владу в Україні.

Микола Куліш розстріляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї річниці більшовицького жовтневого перево-роту.

На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою ве-ликих і масштабних цілей. Проте досяг найбільших вершин. Він був від природи щедро обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, дія-чем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і про-заїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу в Україні. Але насамперед Микола Куліш ;— драматург, творчість якого відкри-ла нові напрямки в розвитку світового драматичного мистецтва XX і XXI століть.

Серед його драматичної спадщини важливе місце посідає ко-медія «Мина Мазайло». Розчарування М. Куліша в радянській дійсності посилювалося зростаючою гостротою національної проблеми. На зламі 20— 30-х pp. уже було зрозуміло, що полі-тика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо-самовдов'оленим. Наприкінці 1928 р. Куліш написав комедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, стало «міщанство і українізація». Поява твору відразу ж стала подією літературно-мистецького й духовного життя. Уже навесні, в бе-резні та квітні 1929 року, комедію було поставлено в багатьох театрах — у Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка, Кур-басівському «Березолі» (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Г. Юра (Київ). Протягом року п'єсу «Мина Мазай-ло» було надруковано. Спочатку в одному з найбільш самобутніх і «європеїстських» українських видань кінця 20-х років XX сто-ліття — гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 рік), а пізніше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.

Після постановки й публікації комедія швидко одержала визнан-ня. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок. Так, масштабний естетик М. Хвильовий оцінював комедію «Мина Мазайло» як «епохаль-не» для української літератури художнє явище. А Остап Вишня говорив про п'єсу як про «надзвичайної краси річ», рівень же ху-дожньої довершеності Кулїшевої роботи у цій комедії вважав недо-сяжним не тільки для критики, але йдля колег-письменників, і від-значав: «Про автора не говоритимемо: це вище за нас».

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюже-том,