в якому переплетено культурно-соціальний та родинно-ін-тимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивіду-алізованим культурним і національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурни-ми, фарсовими сценами. У творі активно використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персо-нажів. Образи Мини та Мокія, тьоті Моті та дядька Тараса з мо-менту їхньої появи у творі одразу постають як духовні антитези.
З перших же рядків твору ми дізнаємось про конфлікт у сім'ї Мазайлів: батько, службовець тресту «Донвугілля» Мина Ма-зайло, соромиться свого «малоросійського» походження, бачить причину всіх своїх негараздів і нездійснених мрій у своєму прізви-щі, тому бажає змінити його на російське. Страждає Мина ще
й тому, що його син Мокій вдарився в «українські фантазії», роз-копав навіть, що хтось із його предків був Квачем,— а цього Мині терпіти вже зовсім несила; дочка Рина з матір'ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. Розрахунок у Рини про-стий: подруга Уля зіграє закохану — Мокій захопиться нею, а за-хопившись, він відійде від «своїх українських фантазій», тоді батько оформить собйй родині нове прізвище — вони не будуть соромитися старого, українського прізвища, і конфліктну ситуа-цію в родині буде знято. Переполох, який учинився в родині Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокія відвідав, як каже його батько, «дур український», втягує у свій вир дедалі більше дискутантів. З'являється щирий українець дядько Тарас зі своїми категорич-ними судженнями і дискутує з Мокієм, який для нього — «радян-ський українець», і особливо — з Мотроною Розторгуєвою, яка спеціально приїхала з Курська, щоб «урятувати» свого племінни-ка Мокія від «українських фантазій». Тьотя Мотя з Курська зма-льована Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення велико-державної пихи. Прикмети її українофобства (від зневажливо-зверхнього тону до демагогічної аргументації, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: «этого не може бути, потому шо этого не може буть нікада») так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз по раз упізнаєш у їхніх словах і манерах... синдром тієї самої Кулішевої тьоті Моті з Курська.
Отже, як бачимо, велику увагу в творі привертають репліки й діалоги персонажів, наприклад, коли Уля розігрує з себе завзя-ту українофілку. Вони дають підстави узагальнювати, що «Мина Мазайло» — філологічно вишукана п'єса, в якій не тільки по-дається жива й колоритна розмовна мова, але й відкривається невичерпне багатство української лексики та мовної мелодійнос-ті. Цілком вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодій-ність українського слова розкривається у п'єсі Мокієм, який гли-боко відчуває поетичність рідної мови, її розмаїту інтонаційну палітру. Репліки Мокія є своєрідною мікролекцією для читачів про відтінки й нюанси національного слововжитку. Тому цю коме-дію свого часу хтось із критиків слідом за самим Кулішем і назвав «філологічним водевілем» — малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови, адже українізація, що велася з 1923 p., як рентгенівське проміння, ви-світлила дражливість питання про те, наскільки українське -сус-пільство готове бути Україною.
Новаторство М. Куліша-драматурга виявляється ще й у тому, що події твору розвиваються за принципом «навпаки»: напри-клад, поведінка Улі перестає бути грою і переростає у глибокі інтимні почуття, бо ідеї Мокія виявилися значно більш дієвими, ніж передбачала Рина. Комічність ситуації посилюється тим, ідо Рина не відчуває цих змін і хоче вірити, що закохався тільки Mокій. За;логікою комізму,, її. нетерпіння щодо якнайшвидшого вті-лення свого плану тільки зростає, і вонаі, звертаючись до подруги, прохає її;: «Мені' здається, що він закохався:.. Принаймні, закоху-ється. Тільки ти, бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей про-цес, розумієш? Треба щоб він взагалі: не українською мовою мріяв,, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що, тобі стоїть?». Або несподіваність розв'яз-ки, коля після довгоочікуваної зміни прізвища Мокій звільняєть-ся з роботи. Як ми бачимо у фіналі сцену побудовано, і це один із найулюбленіших прийомів
М. Куліша, за принципом контрасту: прихильніш*зміни пріз-вища чекають на одну інформацію, що її: прочитає Губа, а він ви-читує ту, на яку вони не розраховують. Утворюється несподівана й шокова)для; певної; групи персонажів ситуація. Мовчання Мин» Мазайла перегукується з «німою сценою» із Гоголевого «Ревізо-ра», що підкреслює і в'їдлива репліка дядька; Тараса. Мотив зміни прізвища, розпочатий у першій: єцєні: комедії, проходить крізь усе 4 сюжетне поле й майстерно завершується: в останній сцені: п'єси. Трансформація гри пов'язана в комедії «Мина Мазайло» а трансформацією інтонацій. На початку та в: кульмінаційні мо-менти розгортання колізії «Рина — Уля= — Мокій» драматург активно використовує комічно-лукаві тони; й інтонаційні відтінки. У завершальні епізоди цієї лінії Куліш; уводить інтонації мінор-ності. Із жартівливого розиграшу митець поступово створив ніж-ну й елегійну історію про стосунки й: почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажів виконує важливу роль у структурно-композиційному каркасі: комедії. Він є чинником сюжетної пер-спективи, дозволяє змінювати й регулювати інтонаційно-ритміч-ну напругу, висвітлювати духовні; контури персонажів:, змальовувати дійових осіб у непередбаченому й несподіваному розвитку, загострювати конфліктну динаміку. Гра виступає одним: з основних, художніх прийомів:, на яких побудовано різноманітні аспекти Кулішевої комедії: «Мина Мазайло». А фінал інтимної фабули в п'єсі має ще й філософський підтекст: любов: може роз-початися з гри, проте гра навряд;чи стане вищою за кохання. На-хил до філософічності —